ЧОМУ ПОБИЛИСЯ КАЧКІВКА З КЕТРОСАМИ (ДОВЖКОМ)

Кажуть: «Я патріот свого села!». А я запитую: «А  з якою метою?..».

Чи можна сільському патріоту підігнати історію України під історію власного села?  Як показує практика – можна… Все можна, якщо дуже хочеться.

Добре тим сільським патріотам в кого села — Керелівка, Моринці, Буша, Головчинці, Старий Угринів, Нагуєвичі.., а як бути тим чиї села мають зовсім іншу славу?.. В яких народилися видатні розпинателі України, активні провідники голодоморів і кривавих сталінських репресій, борці з незалежністю Неньки, знамениті потрошителі?  Як жити, приміром, патріотам села Качківки, Ямпільського району де народився Федір Криворучко, який спільно із Григорієм Котовським люто душив незалежну Україну ще в зародку?..

Що ми знаємо про Григорія Котовського крім того, що це справжній кримінальний злочинець, осуджений Одеським судом за важкі кримінальні злочини, якого взяли на службу більшовики разом з його кримінальною братвою?  27 березня 1918 року його Бесарабія за рішенням Сфатул Церій (парламенту Молдавської Демократичної Республіки) об»єдналася з Румунією.  Отже, у 1918 році товариш Котовський на території УНР був іноземцем. І як іноземець вбивав українську незалежність на Одещині, Вінниччині, Черкащині…  Під селом Базар, тепер Житормирської області, у 1921 році своєю кавалерією, в час так званого Другого зимового походу Армії Української Народної Республіки, фактично поховав надію українців на відновлення власної держави, не давши Тютюннику дійти до Києва. Відомо, що Григорій Іванович після розгрому захисників УНР під Базаром був багатьом із них водночас і суддею, і катом… В числі тих хто загинув тоді від рук Котовського і його братви було, до речі, чимало моїх земляків ямпільчан, які, на відміну від Федора Криворучка, від початку і до кінця героїчно боролися за незалежність України.

Якби не Котовський то, можливо, ми би жили вже в незалежній Україні не двадцять, а цілих 90 років, більше на три роки ніж фіни в своїй незалежній від Росії державі. В Молдові вже давно повернули назву села Котовськ, де народився цей душитель української незалежності, а у нас, на Одещині, і досі замість історичної Бірзули лякає людей своєю назвою місто Котовськ в якому Григорій Іванович планував, до речі, побудувати столицю Молдавії…

Ось у кого в підручних був Федір Юхимович Криворучко. Про нього історики С.Борсуковський та К.Завальнюк в своїй книзі «Незламні Ямпільці в обороні державності 1917-25» наводять такі архівні дані: «Більшовицький військовий діяч. Народився 1883 р. в с.Качківці… Учасник російсько-японської війни. За героїзм під час оборони Порт-Артура нагороджений 4-ма ступенями Георгієвських хрестів і медалей. Згодом служив у лейб гвардійському Преображенському полку. Був першим комендантом Зимового палацу… Організатор партизанського загону у своєму селі чисельністю бл. 300 чоловік ( за більшовицькими джерелами – 500 чол.) У травні 1918 р. разом із своїм загоном зав»язав бій з айстро-угорцями біля урочища «Валередіна» поблизу с.Качківка.  Наслідком було загибель більше 30 селян та спалення села. Згодом загін Криворучка не раз  брав участь у боях з козаками отамана С.Ільницького». А хто такий отаман Ільницький? Він із сусіднього села Кетроси, тепер – Довжок – повстанський отаман, засновник Ямпільської Республіки, на зразок Холодноярівської, полковник Армії УНР, командир Окремого Наддністрянського куреня.

«На початку 1919р. загін Криворучка увійшов до складу Другої бригади (командир – Г.Котовський) 45-ї стрілецької дивізії. Невдовзі у складі бригади було створено 402-й стрілецький полк, який очолив Криворучко… Згодом полк Криворучка брав участь у боях із військами УНР, Денікіна, Врангеля, Польщі, отамана Зеленого, Тютюнника, Махна. Загинув у бою з білогвардійцями 05.02.1920р. поблизу хутора Солеварка на Одещині. Похований у селі Заводівка Березівського району Одеської області».

Після такої довгої цитати з вищевказаної книги істориків на товаришеві Криворучку, як одному із відомих  душителів незалежності України можна ставити велику жирну крапку… Бажаючі можуть, правда, ще відвідати Ямпільський краєзнавчий музей і там дізнатися про більшовицьке минуле товариша Криворучка значно більше, або з»їздити до самої Качківки, там і досі красується пам»ятник цьому «герою». А якщо й цього виявиться замало то раджу зайти до райгазети. З лютого по травень 1973 року «Слово хлібороба» публікувала величезний матеріал Г.Маценка та Є. Ільмера під промовистою назвою «Червоний витязь…» про те, як боровся цей котовець із УНР. «Десятки сіл звільнили червоноармійці 402-го радянського стрілецького полку під командуванням Федора Криворучка. Сотні, тисячі бандитів і завойовників знайшли свій кінець на українській землі від куль і багнетів «золотої братви» прославленого командира», — пишуть вони (зрозуміло кого комуністи називали бандитами, а кого «золотою братвою»…).

Як не дивно, але спробу перефарбувати пана Криворучка із кроваво-червоного кольору в якщо не в жовто-блакитний то в білий ангельський здійснили нещодавно не українські сучасні комуністи, які вже і в Бога вірять, і в незалежну Україну… За це взявся член партії «Собор», депутат Ямпільської районної Ради, відомий в області філолог Михайло Девдера. Свою величезну статтю під багатозначною назвою «Попіл Качківки…», в Ямпільській райгазеті він присвятив «роковинам» травня 1918 року, що відбулися під його рідним селом.

Як вмілий стиліст  пан Михайло так меланхолійно розпочинає свій твір: «Я не знаю, куди дивитиметься забронзовілий Семен Ільницький, коли йому нарешті поставлять пам»ятник у Довжку (не забронзовілий, а закам»янілий бо там вже майже п»ять років роблять пам»ятник не йому, а його «Козакам Ямпільської республіки» і  зробити не можуть, так і стоїть недороблений, як посмішище серед села… — В.К.). Але я знаю, куди дивиться зі свого качківського постаменту Федір Криворучко: якраз туди, де на схилах за Казьонним мостом давно заріс травою колишній шлях на колишні Кетроси». Що ж стало тому причиною, що він так заріс? «Можливо, туди він (Криворучко) дивився травневого дня далекого 1918 року, коли Семен Ільницький зняв свій загін зі спільної лінії оборони (?) і повів додому, а значно послаблені, ошелешені цим несподіваним відходом союзників качківчани спішно видовжували свої поріділі лави і з тривогою поглядали на дві дороги, по яких із Ямполя ось-ось можна було чекати приходу австрійських військ».

Переплутати лінію оборони із банальною засідкою на узбіччі дороги, звичайно учитель української мови може, але навіщо ж  плутати порівняно невелику колону австрійців попереду якої  йшов обоз… із австрійськими військами, до речі, союзниками незалежної України?.. «…Ще сподівалися, що їхній командир зараз накаже зніматися і йти в село. Але Криворучко такої команди дати не міг. Він добре розумів: те за чим вийшли качківчани сюди, за село, можуть здобути лише перемогою в бою»,- пише автор.

Задовго перед тим боєм, як пишуть історики С.Бурковський і К.Завальнюк у вищезгаданій своїй книзі (стор.16) качківський загін на чолі із Криворучком і кетроський на чолі із Ільницьким об»єдналися і що дуже важливо і чого не помічає пан Девдера – «під загальною командою полковника С.Ільницького, заступником якого став Ф. Криворучко. Разом це з»єднання нараховувало до тисячі багретів при 12 кулеметах «Максим» та 4-6 гарматах».

Читаємо далі книгу істориків: «До зіткнення залишалися лічені години, аж тут наспів полковник Ільницький, який був до цього відсутній, і повідомив, що австрійці є союзниками українського уряду і воювати проти них не потрібно».

Ото ж і виходить, що заступник командира потужного  з»єднання Криворучко зрадив свого командира —  не послідував за ним,  чому?  Він «заявив, що виступить проти австрійців самостійно, оскільки не визнає уряду в Києві та не підкоряється його розпорядженням»,- посилаючись на архівні документи, пишуть вищевказані історики.

Ільницький покинувши позиції під Качківкою, не втягнувшись у непотрібний бій із союзниками українського уряду, остаточно вибрав шлях боротьби за незалежну Україну, а Криворучко кинувши в цей  бій, зокрема, своїх односельців, таким чином остаточно пішов дорогою ворожнечі до молодої української держави, яку він громив аж до 1920 року поки і сам не сконав далеко від рідної Качківки не за українські національні інтереси, і не за своє село, як намагається  довести пан Девдера, а за новітню радянську імперію.

Після бою з австрійцями під Качківкою у нього вже не було дороги назад. Як пишуть історики з того моменту між Качківкою і Кетросами (Довжком) мало не два роки точилася справжня війна. Скільки в ній загинуло з обох боків українців, земляків невідомо, але, ясна річ, немало. І цей страшний ящик Пандори, як свідчать неспростовні факти, відкрив саме Криворучко.

Його люди в дивізії Котовського громили молоду українську державу навіть після його смерті. А переважна більшість вояків Семена Ільницького аж до 1925 року зі зброєю в руках відстоювали її. Тим небагатьом, кому вдалося втекти за кордон і там доводилося бути в невидимих боях за Україну спершу з НКВД, а потім і КДБ, які, як відомо, мали дуже довгі руки… Один із таких – Дмитро Кетрос, очевидець і учасник тих подій написав аж в Англії ще в шістдесятих вражаючу фактами книгу «Ямпільська Республіка і її збройні сили».

Як не дивно, не страшно, але й досі належного пошанування цих героїв немає ні в рідному селі, ні в районі, ні в області, ні в країні за яку вони клали свої голови. Замість того з»являються спроби обілити їх лютого ворога – Федора Криворучка.

«Одразу мушу застерегти: я ніяких документальних підтверджень не знайшов ні тому, що Криворучко був дуже давнім – із липня 1917-го – більшовиком, ні тому, що він був наближеним до більшовицької верхівки»,- пише Михайло Девдера.

Він не знайшов, а історики С.Борсуковський і К.Завальнюк знайшли в обласному державному архіві: «Був (Криворучко) першим комендантом Зимового палацу. У квітні 1917р. – член полкового більшовицького комітету», — пишуть вони. «…Федір відвідує таємно більшовицькі гуртки… Непорушна віра більшовиків.., їх безстрашна діяльність, листівки, брошури і книги В.І.Леніна назавжди повернули Федора Криворучка на шлях революційної боротьби… Федір з своєю дружиною серед більшовиків, на Фінляндському вокзалі , слухають вождя революції…»,- пише орган Ямпільського райкому компартії за означене вище число.

Михайло Девдера причину повернення Криворучка з Петербурга до Качківки описує дуже дивно: «1917-ий рік. Революція. Зречення царя. Крах імперії. Як пережила ці події сім»я Криворучка – важко сказати. Однак, думається, якщо в грудні 1917-го вона змушена була подаватися в Качківку, то це ж не від добра:зимовий Петроад 1917-1918 року був містом, у якому взагалі мало кому було добре». Ні тобі завдань партії, ні глибоких Ленінських більшовицьких переконань…

А що ж було насправді, коли Криворучко за завданням партії повернувся до Качківки? «Сам він встановлює безпосередній зв»язок з більшовицькими організаціями на Поділлі. Поряд з І.М.Чебаном і Я.Д.Мельником входить в революційну трійку, яка веде велику роботу по організації червоного партизанського руху проти айстро-німецьких окупантів і українських буржуазних націоналістів».

«Після Жовтневої революції, в лютому 1918 року, за завданням партії Федір Криворучко повертається на Україну»,- повідомляв в 1973 році орган Ямпільського райкому компартії – райгазета «Слово Хлібороба» (і не вірити їй немає підстав) в матеріалі «Червоний витязь». Отже, втягуючи селян в засідку і бій з австро-угорцями під Качківкою, товариш Криворучко просто виконував завдання більшовицької партії.

М.Девдера вважає, що такі, як Криворучко взялися за зброю, бо українська влада не давала їм землі. Звинувачує в цьому гетьмана Скоропадського, який діяв «з точністю до навпаки». Відомо, що гетьман Скоропадський врятував Центральну Раду, відомі його досягнення у внутрішній, а особливо зовнішній політиці коли Українську Державу визнали тридцять країн світу! Але переконує не це, а те, що він аж до трагічної смерті у 1945 році розбудовував за кордоном систему українських організацій і не зрадив ідеї незалежної України, якій служив, зокрема, в травні 1918 року. Ясна річ, у гетьмана було чимало й помилок, але переводити стрілки з Криворучка на Скоропадського чи навіть на більшовиків, як це прагне автор «Попелу Качківки» справа безперспективна, бо факти річ уперта.

«Та повернімося до подій 1918-го в Качківці. Отож качківчани цілком несподівано для себе отримують ватажка (Криворучка), за яким хоч в огонь, хоч під кулі»,- пише пан Девдера. Чому «несподівано» і чому «отримують»? Він же не бандероль і не подарунок з Петербурга. Невідомо чи признавався Криворучко своїм землякам, що він діє за завданням більшовицької партії, але, думається, не всі ті хто йшов за його наказом під  австрійські кулі були проти незалежності України.

Існує чимало тверджень істориків про те, що качківчани на чолі із Криворучком першими із засідки атакували колону айстро-угорців, яка рухалася  шляхом попід село до залізничної станції. Михайло Девдера ж твердить, що «… з»явилися австрійці і, розгорнувшись у лаву повели наступ по фронтовому, грамотно…». Далі він розповідає, що «карателі» напівживими закопували в землю качківчан, вчиняли інші звірства в результаті яких «загинуло 27 людей ( за іншими даними – понад 80)». Але от про те скільки австрійців тоді качківчани із засідки перебили – ні слова, як і про те як мав поступити будь-який військовий підрозділ, не лише австрійський, якщо його із засідки атакують кілька сотень добре озброєних людей на чолі з Георгієвським кавалером.

«І вже ,дивися, пішла гуляти світами «більшовицька Качківка», організована комуністом Федором Криворучком на боротьбу з австро-німецькими окупантами і петлюрівцями… Кліше, кожне з яких є маленькою брехнею: не була Качківка більшовицькою, а Криворучко – комуністом…»,- стоїть на своєму пан Девдера. Добре, не повіримо історика, самим комуністам, їх газеті, допустимо, що таки не був комуністом, може і посвідчення члена полкового більшовицького комітету не мав, і Леніна не чув і не бачив… А Котовський в бригаді якого він командував військовою частиною був комуністом, мав партійний квиток? А кому це цікаво? В Біблії сказано ж: «По плодах оцінюйте». А плоди дій, як одного, так і другого дуже добре відомі. Вони вказують на те, що це були справжні більшовики-українофоби.

«Ризикну припустити, що в травні 1918-го на качківському полі і Семен Ільницький, і Федір Криворучко зі своїми загонами представляли тільки інтерес свій та своїх односельців – стати господарями, а не залишатися наймитами на своїй землі…». Це припущення. А ось неспростовні факти. Криворучко загинув в бою з денікінцями 05.02.1920р. поблизу хутора Солеварка на Одещині, похований у с.Заводівка Березівського району Одеської області. Це там він «захищав інтерес свій та своїх односельців»?!..

А що ж його антипод отаман Ільницький?«В листопаді 1920 р. був оточений (Ільницький) червоноармійцями на чолі з Яковом Домбровським в хаті селянина Г.І.Михайлоського в с.Кетроси (Довжок). Під час спроби втечі був убитий»,- «Незламні Ямпільці» ст.124. То хто з них більше підходить на роль захисника «своїх односельців»?..

«Їх використали (і зараз використовують) для задоволення зовсім інших інтересів зовсім інших людей, яким ні квітуче українське село, ні заможне українське селянство ніколи не були і не будуть (?..) потрібні». Використали значить… Малолітніх дітей – один був жандармом, прапорщиком, Георгієвським кавалером, командиром полку бригади Котовського, а інший – полковником УНР і їх використали…

Завершує свій твір учитель української мови таким закликом: «Тому попіл Качківки травня 1918-го і сьогодні повинен стукати ( Як може стукати попіл, він же, як відомо, сипучий матеріал?.. –В.К.) в серце кожного.., хто здатен побачити трохи далі і глибше, ніж те йому пропонують сучасні політики (пан Девдера є теж політиком — депутатом райради… — В.К.). Щоб наш народ повернувся нарешті з тієї давньої громадянської війни і не опинився на новій, привид якої вже блукає нашими просторами». А для цього, додам від себе, не слід вовків одягати в овечі шкури, бо від того вони ні народнішими, ні добрішими не стануть.

1.

НА фото: показово- пам»ятники Леніну і Криворучку в сьогоднішній Качківці стоять поряд…

Василь Кізка,

Ямпіль-Качківка

 

 

ЧОМУ ПОБИЛИСЯ КАЧКІВКА З КЕТРОСАМИ (ДОВЖКОМ): 80 комментариев

  1. Пане Василю ви дилетант! І титул засл. журналіста дав вам такий же дилетант. Відкрийте книжку Шарля де Костера «Легенда про Уленшпігеля» та прочитайте уважно вислів Уленшпігеля «Попіл Клааса б’ється об мої груди». хоча як ви дуже правильно підмітили «попіл є сипучим матеріалом». Кидайте замовну журналістику, йдіть працювати в крематорій, у вас такі гарні пізнання у цій галузі. Критикою Девдери ви поставили себе як мінімум на голову нижче від нього, адже йому на відміну від вас відомі ці автор, твір та персонажі і він провів досить влучну як на мене аналогію. А ваші посилання на історичну правду від Сергія Борсуківського смішні, видно скоро будете посилатися на цитати із власних творінь «тіпа антималіна».

  2. Ти не «Некізка», ти КОЗЁЛ!!! А якщо такий розумний, то чому ніхто тебе не знає? Що «лаври» Василя Кізки не дають спокійно спати?! Чи ти, як та «моська», що «лает на слона»???

  3. Серед козаків дебілів мало, але чомусь вони зустрічаються на кожному кроці

  4. Василь Кізка, на відміну від продажних журналістів, працює не на себе, він працює на суспільство, допомагає тим, хто цього потребує. Тобі не подобається те, що робить Кізка?! А ти здатен на це? Подумай та зверни увагу на себе! Може тобі потрібно було б щось зробити в цьому житті, не тільки для себе, а і ще для когось! Повір, ти злишся на себе, а тому намагаєшся розвішати на всіх і вся негативні ярлики! Мовляв — ось які всі «какі», а я вже по зрівнянню з ними «цяця»!!!……Усёк?! ………Ну, то хто з нас «дебіл»??????

  5. Мені байдуже, на кого працює кізка. Але мені прикро, що така знана людина не читала класики. Хоча та Батьківщина безоплатно вивчила його, на яку він зараз лиє бруд. Твої висновки невірні: злитися на себе не маю підстав, сплю спокійно, ярлики не вішаю, та й на себе не злюся. Але твій козацький політ думки мене здивував — дуже схоже на намагання зробити розумний вигляд при дефіциті мізків, а може ваше прізвище доморощений Сенека або Кант, а професія як мінімум психоаналітик?. Козаче, з твоїм інтелектом писати тільки слово «КОЗЁЛ» на стінах громадських вбиралень вказівним пальцем, щоб час даремно не минав за приємною справою, тож не змінюй своє заняття, не лізь туди, у чому ні дідька не петраєш. Повір, те, що такий грамотей як ти, почав апелювати на мої аргументи в захист кізки, не принесло приємного самому кізці, а може й присоромило. Хоча, антиреклама також реклама. До речі, а шановний наш «Козачок» читав «Легенду про Уленшпігеля», якщо ні — вперед, немає чого рівнятися на кізку.

  6. Те, що ти навчився маніпулювати такими прізвищами, як Кант та Сенека, вже свідчить про те, що ти людина, яка бажає здаватися розумною та лякати знанням цих прізвищ тих, кого вважає за «профанів» чи за «лохів», тим самим підтвержуючи те, що страдає «синдромом Голохвастова», якщо пом’ятаєш, є такий «герой» в одному з творів Старицького. А тепер, стосовно «Легенди про Уленшпігеля», хочу тебе завірити, що Тіль Уленшпігель з такими , як ти, мабуть на одному гектарі посоромився…………..! А с такими, як Кізка (стовідсотково) пішов би у розвідку!!!!!!!!!

  7. В тому, що цей «некізка» — «козёл», ти, КОЗАК, абсолютно правий! Хоча б тому, що «попіл Клааса стукав у серці» Уленшпигеля, а не «бився об Його груди», як пише цей «КОЗЁЛ»! А сам Уленшпігель був народним улюбленцем та дійсним героем в своїй країні! А попіл тих покидькив, які знищували Україну та її народ, дійсно, просто сипучий материал, і в цьому шановний Василь Кізка абсолютно правий! А «некізці» хочу сказати, якщо ти і справді умієш читати, то навчись розуміти СУТЬ, а у тебе, як в тому прислівві — «дивлюсь в книгу, бачу фігу»!

  8. ДЛЯ НЕЦЯЦІ — звідки такі знання та подробиці про вказівний палець? ти такий відкритий та доступний для народа, тоді покажись!!!!

  9. Гість: Некізка, 212.1.118.112 Шановний Некізка, якось незручно Вас так називати, як Ви самі себе означили. Мені Ви цим нагадуєте отого ПРОТИВСІХА, що балотувався в Президенти. Але як би там не було — спробуйте, будь-ласка, без особистих, бездоказових образ висловитися по суті проблеми. Отоді й подискутуємо. З повагою — Василь Кізка

  10. Гість: Некізка, 212.1.118.112 Продовжу. «Пане Василю ви дилетант!». Так, я великий дилетант. Сократ сказав: «Я знаю, що я нічого не знаю». Якщо Сократ нічого не знав, то і мені не гріх бути дилетантом. «І титул засл. журналіста дав вам такий же дилетант». До отримання відзнаки Заслужений журналіст України я тричі нагороджувався премією «Золоте перо» Національної Спілки Журналістів, один раз став «Кращим журналістом року», опублікував три книги публіцистики. А Ющенко мені нічого не давав, він мене особисто і не знав… Шарля де Костера «Легенда про Уленшпігеля» не читаю. Недавно прочитав Василя Шкляра «Чорний Ворон» і написав рецензію — прекрасний роман! Хто б не сказав: «Попіл Клааса б’ється об мої груди» є помилкою, можливо це помилка перекладача. Попіл битися об груди не може. Бо це не каміння і не картопля чи горох. Помиляються і великі бо вони, як і всі люди недосконалі. А я не ліплю ні з кого золотого теляти… «Кидайте замовну журналістику..». А який олігарх чи хто інший міг мені замовити таку статтю? Такі статті багатим не потрібні, а бідні нічого не замовляють. Я не збираюся мірятися з Девдерою на зріст. Справа не в ньому особисто, а в тому, що він написав про Криворучка – ворога української незалежності. Я посилався на С.Бурковського і К. Завальнюка – вченого, працівника обласного Державного архіву, на їх спільну книгу. Свою «Антималину», яка розійшлася величезним тиражем, я цитую часто, бо там багато цікавих документів, які ніхто не спростував в тому числі і колишній губернатор Мельник.

  11. ВИБАЧЕННЯ.
    З технічних причин в попередньому коментарі я невірно написав прізвище історика СЕРГІЯ БОРСУКОВСЬКОГО. Приношу йому і всім іншим хто прочитав цю помилку глибокі вибачення.

    Василь Кізка

  12. Цей «некізка», той самий «гоцман», який страждає на патологічну самозакоханість та вже раніше намагався показати всім, що він ніким неоцінений «всезнайко»!

  13. Здається, ми перестаралися з цим «всезнайкою», забили його аргументами «по самое — не балуй» , аж мову, йому, бідному, відняло, мовчить як риба, чи може перечитує Шарля де Костера? …….Не ображайся, мужичок, з’являйся частіше зі своїми коментарями, посперечаємось ……..

  14. Стаття пана В.Кізки не витримує ніякої критики. Якщо він, який читав статтю М.Девдери, не зрозумів її(бо ні про яке «відбілювання» Ф.Криворучка в ній не йдеться),то що говорити про решту дискутантів. На жаль історія не має умовного способу… А тому не варто історію притягувати за вуха під свої погляди.

  15. Гість: vidok, 109.162.65.151
    2011/06/09 21:03:43 Раджу ще раз перечитати наведені мною цитати із статті Девдери в тому числі і ту, де він пише, що Криворучко не був комуністом… Між іншим, Ленін, за великим рахунком, також не був комуністом, але це не применшує його злодіяння, як комуніста, зокрема проти українського народу.

  16. Гість: vidok, 109.162.65.151 Вивчаючи твори Леніна, в студентські роки, я був вражений такою Ленінською фразою: «Если пролетариату будет выгодно, что два умножить на два будет пять, а не четыре — он это будет доказыать». З Криворучка неможливо зробити Кармалюка, зовсім не той типаж. До речі, більшовики, прийшовши до влади, найперше розправлялися з Георгієвськими кавалерами. Люто розправлялися. Топили тисячами в морі, вбивали, вішали. А Криворучка, Георгієвського кавалера, не лише не вбили, а зробили його своїм героєм. Це вам ні про що не говорить?..

  17. Гість: vidok, 109.162.65.151 Вивчаючи твори Леніна, в студентські роки, я був вражений такою Ленінською фразою: «Если пролетариату будет выгодно, что два умножить на два будет пять, а не четыре — он это будет доказыать». З Криворучка неможливо зробити Кармалюка, зовсім не той типаж. До речі, більшовики, прийшовши до влади, найперше розправлялися з Георгієвськими кавалерами. Люто розправлялися. Топили тисячами в морі, вбивали, вішали. А Криворучка, Георгієвського кавалера, не лише не вбили, а зробили його своїм героєм. Це вам ні про що не говорить?..

  18. Гість: vidok, 109.162.65.151 Вивчаючи твори Леніна, в студентські роки, я був вражений такою Ленінською фразою: «Если пролетариату будет выгодно, что два умножить на два будет пять, а не четыре — он это будет доказыать». З Криворучка неможливо зробити Кармалюка, зовсім не той типаж. До речі, більшовики, прийшовши до влади, найперше розправлялися з Георгієвськими кавалерами. Люто розправлялися. Топили тисячами в морі, вбивали, вішали. А Криворучка, Георгієвського кавалера, не лише не вбили, а зробили його своїм героєм. Це вам ні про що не говорить?..

  19. Гість: vidok, 109.162.65.151 Вивчаючи твори Леніна, в студентські роки, я був вражений такою Ленінською фразою: «Если пролетариату будет выгодно, что два умножить на два будет пять, а не четыре — он это будет доказыать». З Криворучка неможливо зробити Кармалюка, зовсім не той типаж. До речі, більшовики, прийшовши до влади, найперше розправлялися з Георгієвськими кавалерами. Люто розправлялися. Топили тисячами в морі, вбивали, вішали. А Криворучка, Георгієвського кавалера, не лише не вбили, а зробили його своїм героєм. Це вам ні про що не говорить?..

  20. ««Одразу мушу застерегти: я ніяких документальних підтверджень не знайшов ні тому, що Криворучко був дуже давнім – із липня 1917-го – більшовиком, ні тому, що він був наближеним до більшовицької верхівки»,- пише Михайло Девдера.

    Він не знайшов, а історики С.Борсуковський і К.Завальнюк знайшли в обласному державному архіві: «Був (Криворучко) першим комендантом Зимового палацу. У квітні 1917р. – член полкового більшовицького комітету», — пишуть вони. «…Федір відвідує таємно більшовицькі гуртки… Непорушна віра більшовиків.., їх безстрашна діяльність, листівки, брошури і книги В.І.Леніна назавжди повернули Федора Криворучка на шлях революційної боротьби… Федір з своєю дружиною серед більшовиків, на Фінляндському вокзалі , слухають вождя революції…»,- пише орган Ямпільського райкому компартії за означене вище число.

    Михайло Девдера причину повернення Криворучка з Петербурга до Качківки описує дуже дивно: «1917-ий рік. Революція. Зречення царя. Крах імперії. Як пережила ці події сім»я Криворучка – важко сказати. Однак, думається, якщо в грудні 1917-го вона змушена була подаватися в Качківку, то це ж не від добра:зимовий Петроад 1917-1918 року був містом, у якому взагалі мало кому було добре». Ні тобі завдань партії, ні глибоких Ленінських більшовицьких переконань…

    А що ж було насправді, коли Криворучко за завданням партії повернувся до Качківки? «Сам він встановлює безпосередній зв»язок з більшовицькими організаціями на Поділлі. Поряд з І.М.Чебаном і Я.Д.Мельником входить в революційну трійку, яка веде велику роботу по організації червоного партизанського руху проти айстро-німецьких окупантів і українських буржуазних націоналістів».

    «Після Жовтневої революції, в лютому 1918 року, за завданням партії Федір Криворучко повертається на Україну»,- повідомляв в 1973 році орган Ямпільського райкому компартії – райгазета «Слово Хлібороба» (і не вірити їй немає підстав) в матеріалі «Червоний витязь». Отже, втягуючи селян в засідку і бій з австро-угорцями під Качківкою, товариш Криворучко просто виконував завдання більшовицької партії.»

    Перепрошую за трохи довгу цитату, але перечитав цей шматок статті, пене Василю, за вашою порадою ще раз. По-перше, М.Девдера ніде не стверджує, що Ф.Криворучко не був комуністом взагалі, він тільки піддає сумніву той «факт», що Криворучко був членом партії з 1917 року. А для цього він наводить фрагмент дійсно архівного документа: «Не підтверджує цього і біографія, написана Таким С.Т., соратником Федора Юхимовича (цей чоловік каже, що реальним більшовиком Криворучко став аж у 1919-ому році, раніше цього не зробив, бо «не знайомий був із програмою партії»).» Тож, пане Василю, якщо цитуєте, то робіть це повністю. По-друге, не знаю, що там знайшли історики Борсуковський і Завальнюк, але те, що ви наводите — не можна назвати «документами», бо все то цитати з компартійних газет. Якщо у вас є підстави їм вірити, як ви пишете, то червоний прапор вам у руки.

    Про ставлення більшовиків до Георгіївських кавалерів. То може Криворучко тому і втік з післяреволюційного Петрограда. А «героєм» його зробили вже в новітній історії, в 60-х роках. Шкода, що на роль злочинців чи героїв у нас часто призначає не народ, а влада.

    Обставини іноді ставлять людину в таку ситуацію, що від героя до злочинця — один крок. Дуже легко бути розумним, коли знаєш про наслідки.

    Так що, пане Василю, стаття у вас вийшла емоційною, але слабенькою.

  21. Гість: vidok, 109.162.73.18 Мені дуже незручно з Вами спілкуватися коли Ви знаєте хто я, а я не знаю хто Ви. Ви пишете: «По-перше, М.Девдера ніде не стверджує, що Ф.Криворучко не був комуністом взагалі…». Стверджує. «…не була Качківка більшовицькою, а Криворучко – комуністом…»,- це третій абзац знизу його статті.

  22. Гість: vidok, 109.162.73.18 Продовжую.Ви пишете: «…що ви наводите — не можна назвати «документами», бо все то цитати з компартійних газет». Не лише з газет, а й документальних книг. Але ж Девдера цитував Такого з тієї самої компартійної газети з якої і я брав цитати. Чому цю цитату Такого ви вважаєте архівною, а ті, що наводжу я, з того ж джерела – ні? Думаю, у 1973 році компартійній газеті не було смислу брехати що до Криворучка. Вони цю тему дослідили, поїздивши його бойовими шляхами, дуже глибоко (з лютого по травень публікували документальні нариси про нього). А коли «реальним більшовиком» а коли просто більшовиком був Криворучко — це Такому можна простити, він має право на оціночні судження…

  23. Гість: vidok, 109.162.73.18 Продовжую ще.Але справа, ще раз кажу, не втім з якого року Криворучко став більшовиком – з 1917 чи з 1919 і чи мав він партійний більшовицький квиток взагалі. Він діяв, як озвірілий більшовик. І кинув людей своїх у бій під Качківкою, як більшовик і на постаменті він зараз в Качківці, як більшовик поряд з Леніним. Він був і залишається ворогом незалежної України.

  24. Гість: vidok, 109.162.73.18 Завершення продовження.Ви пишете: «Про ставлення більшовиків до Георгіївських кавалерів. То може Криворучко тому і втік з післяреволюційного Петрограда». Криворучко командував полком Червоної Армії. Як і в будь-якому полку і в його полку був особливий відділ, був революційний трибунал, були інші каральні органи. Запитується в задачці – чому вони одразу не взяли Георгієвського кавалера Криворучка, не прив»язали йому до ніг каменюку і не відправили на дно морське, як тисячі подібних до Криворучка Георгієвських кавалерів в Криму? В живих вони залишали лиш тих Георгієвських кавалерів, які ділом довели свою відданість більшовизму. Ото ж не вірити комуністичній газеті, що Криворучко знищив тисячі наших людей – немає підстав. Ви маєте право оцінювати рівень моєї статті, як забажаєте, справа ж не в моїй статті, а в тім, що з Криворучка Девдера намагається зробити не комуніста, не більшовика, а значить не ворога незалежної України. З цим погодитися неможливо. Девдера пише: «Щоб жертва качківчан була не даремною». Яка жертва?!.. Качківчани на чолі з Криворучком загинули у 1918 році на боці більшовиків в інтересах яких було по швидше вигнати з України австрійців, щоб самим її окупувати, що вони згодом і зробили… Для незалежної України це не жертва, а зрада. Вони зрадили свій народ, ставши на бік Росії, яка вела війну з Україною.

  25. Гість: Василь Кізка, 22-137-134-95.pool.ukrtel.net
    Гість: vidok, 109.162.73.18 Мені дуже незручно з Вами спілкуватися коли Ви знаєте хто я, а я не знаю хто Ви. Ви пишете: «По-перше, М.Девдера ніде не стверджує, що Ф.Криворучко не був комуністом взагалі…». Стверджує. «…не була Качківка більшовицькою, а Криворучко – комуністом…»,- це третій абзац знизу його статті.

    Пане Василю, дивна у вас манера вести дискусію. Навіщо ж висмикувати, або викручувати окремі фрази зі статті Девдери? Ось повна цитата:

    «Тому навіть свідчення очевидців і учасників тих подій так доскіпливо редагувалися, що з часом у них залишилося само лише редагування, подія ж ніби й щезла. Точніше, набула абсолютно не своїх обрисів. І вже, дивися, пішла гуляти світами «більшовицька Качківка», організована комуністом Федором Криворучком на боротьбу з австро-німецькими окупантами і петлюрівцями … У попередній фразі я навмисне збив докупи всі кліше, якими послуговувалися, ліплячи качківську легенду. Кліше, кожне з яких є маленькою брехнею: не була Качківка більшовицькою, а Криворучко – комуністом, не були австрійці (на противагу російським більшовицьким підрозділам) окупантами, а петлюрівців у травні 1918-го взагалі не існувало – вони з’явилися пізніше і вони ж визволяли тодішню Україну від німців та австрійців.»

    Як бачите мова йде саме про травень 1918 року, а не взагалі… І австрійці тут названі не окупантами, а росіяни — окупантами… Щодо більшовицької Качківки, то в кращі часи радянської влади в ній не налічувалось 300 комуністів, то що вже говорити про 1918 рік.

  26. Гість: Василь Кізка, 22-137-134-95.pool.ukrtel.net
    Продовжую.Ви пишете: «…що ви наводите — не можна назвати «документами», бо все то цитати з компартійних газет». Не лише з газет, а й документальних книг. Але ж Девдера цитував Такого з тієї самої компартійної газети з якої і я брав цитати. Чому цю цитату Такого ви вважаєте архівною, а ті, що наводжу я, з того ж джерела – ні? Думаю, у 1973 році компартійній газеті не було смислу брехати що до Криворучка. Вони цю тему дослідили, поїздивши його бойовими шляхами, дуже глибоко (з лютого по травень публікували документальні нариси про нього). А коли «реальним більшовиком» а коли просто більшовиком був Криворучко — це Такому можна простити, він має право на оціночні судження…

    Не знаю з якого джерела ви і Девдера цитуєте характеристику написану Таким, але я бачив саме архівний документ. Звичайно судження Такого оціночне і суб’єктивне… як врешті всіх, хто пише спогади. Але зауважу, характеристика Такого не хвалебна, написана ще в 1923, коли про героїзацію Криворучка не було й мови.
    А брехати компартійним газетам завжди був сенс, бо це насамперед були ідеологічні органи, а не новиннєві.

  27. Гість: Василь Кізка, 22-137-134-95.pool.ukrtel.net
    «Ви маєте право оцінювати рівень моєї статті, як забажаєте, справа ж не в моїй статті, а в тім, що з Криворучка Девдера намагається зробити не комуніста, не більшовика, а значить не ворога незалежної України. З цим погодитися неможливо. Девдера пише: «Щоб жертва качківчан була не даремною». Яка жертва?!.. Качківчани на чолі з Криворучком загинули у 1918 році на боці більшовиків в інтересах яких було по швидше вигнати з України австрійців, щоб самим її окупувати, що вони згодом і зробили… Для незалежної України це не жертва, а зрада. Вони зрадили свій народ, ставши на бік Росії, яка вела війну з Україною.»

    Качківчани в 1918 році загинули не за більшовиків, а за себе, за право бути господарями на своїй землі. Шкода, що ви цього не усвідомлюєте. Сьогодні вже без більшовиків, без австрійців земля не селянська, а Порошенка, Мовчана… Вони хіба не зраджують свій народ? Сьогодні, коли ці підпанки тільки господарюють на народній землі, селам залишилось жити 25-30 років, а що ж буде завтра, коли вони її скуплять? Саме це мав Девдера, коли писав:»Щоб жертва качківчан була не даремною». Бо поки ми будемо з’ясовувати хто в тій війні був жертвою, а хто катом, ситуацією скористаються негідники.

    Якщо постійно жити з головою повернутою назад, то обов’язково потрапиш в якусь яму.

  28. Гість: vidok, 94.153.126.70 Добрий день. Приємно мати мову з людиною, яка намагається говорити по суті, без образ. Що ж, продовжимо дискусію. Ви пишете:»Пане Василю, дивна у вас манера вести дискусію. Навіщо ж висмикувати, або викручувати окремі фрази зі статті Девдери? Ось повна цитата: «. Далі наводите довжилезну цитату з Девдери, де головним, в даному разі, всеодно ж є словосполучення «не була Качківка більшовицькою, а Криворучко – комуністом». Ще далі ви намагаєтеся ось як виправдати Девдеру: «Як бачите мова йде саме про травень 1918 року, а не взагалі… І австрійці тут названі не окупантами, а росіяни — окупантами… «. Я вже казав і ще раз наголошую — не важливо чи мав квиток члена більшовицької партії Криворучко в травні 1918 році, важливо, що він тоді діяв в інтересах більшовиків російських і як більшовик, не послідувавши за Ільницьким і вступивши в бій з австрійцями — союзниками українського Уряду. Цим він допоміг Росії в боротьбі з Україною. Згоден, Девдера в цій фразі не називає австрійців окупантами, але в інших місцях статті він називає їх карателями, це краще? Ще раз кажу — не вийде з Криворучка Кармалюка, навіть Махна не вийде бо він рафінований більшовик-головоріз, кат незалежності України.

  29. Гість: vidok, 94.153.126.70 Продовжую. Ви пишете:»Щодо більшовицької Качківки, то в кращі часи радянської влади в ній не налічувалось 300 комуністів, то що вже говорити про 1918 рік». В Біблії сказано: «По плодах оцінюйте…». Як діяли ті 300 качківчан? Виконували наказ Криворучка. Який наказ був Криворучка? Злочинний, бо він йшов в супереч з інтересами незалежної України. Отже, ті качківчани діяли, в цілому, як більшовики. Я не знаю скільки комуністів зараз в Качківці. Але я знаю, що там дуже доглянуті пам»ятники душителям України — Леніну і Криворучку. То яке це село?

  30. Гість: vidok, 94.153.126.70 Ви пишете: «Не знаю з якого джерела ви і Девдера цитуєте характеристику написану Таким, але я бачив саме архівний документ». Так звана характеристика Такого на Криворучка бегато років висіла в Ямпільському музеї, вона, здається, і зараз там є. Її публікувала і райгазета. Отже, це один і той же документ! Ви пишете: «А брехати компартійним газетам завжди був сенс, бо це насамперед були ідеологічні органи, а не новиннєві». Так, згоджуюся, брехати компартійним газетам завжди був сенс. Але… Тільки не проти своєї комуністичної ідеології. Жодна комуністична газета не написала, що Дмитро Донцов чи Роман Шухевич були комуністами, порядними людьми. В даному разі навіщо комуністичній газеті було доказувати, що Криворучко був комуністом і разом з Котовським боровся проти незалежної України, якби цього не було? Навіщо?! Крім того ця ж газете наводить факти — командував 402 полком 45 дивізії і т.д. А що зробив цей полк — відомо ж… Колись, ще при СРСР, ця газета писала, що я найактивніший рухівець. Хіба вона думала тоді, що зараз це виглядає не приниженням, як тоді, а зовсім по іншому… Про Криворучка цій газеті можна вірити бо її публікації підтверджуються документально наприклад науковою роботою «Східне Поділля в добу Центральної Ради».

  31. Гість: vidok, 94.153.126.70 Ви пишете: «Не знаю з якого джерела ви і Девдера цитуєте характеристику написану Таким, але я бачив саме архівний документ». Так звана характеристика Такого на Криворучка бегато років висіла в Ямпільському музеї, вона, здається, і зараз там є. Її публікувала і райгазета. Отже, це один і той же документ! Ви пишете: «А брехати компартійним газетам завжди був сенс, бо це насамперед були ідеологічні органи, а не новиннєві». Так, згоджуюся, брехати компартійним газетам завжди був сенс. Але… Тільки не проти своєї комуністичної ідеології. Жодна комуністична газета не написала, що Дмитро Донцов чи Роман Шухевич були комуністами, порядними людьми. В даному разі навіщо комуністичній газеті було доказувати, що Криворучко був комуністом і разом з Котовським боровся проти незалежної України, якби цього не було? Навіщо?! Крім того ця ж газете наводить факти — командував 402 полком 45 дивізії і т.д. А що зробив цей полк — відомо ж… Колись, ще при СРСР, ця газета писала, що я найактивніший рухівець. Хіба вона думала тоді, що зараз це виглядає не приниженням, як тоді, а зовсім по іншому… Про Криворучка цій газеті можна вірити бо її публікації підтверджуються документально наприклад науковою роботою «Східне Поділля в добу Центральної Ради».

  32. Гість: vidok, 94.153.126.70 Ви пишете: «Не знаю з якого джерела ви і Девдера цитуєте характеристику написану Таким, але я бачив саме архівний документ». Так звана характеристика Такого на Криворучка бегато років висіла в Ямпільському музеї, вона, здається, і зараз там є. Її публікувала і райгазета. Отже, це один і той же документ! Ви пишете: «А брехати компартійним газетам завжди був сенс, бо це насамперед були ідеологічні органи, а не новиннєві». Так, згоджуюся, брехати компартійним газетам завжди був сенс. Але… Тільки не проти своєї комуністичної ідеології. Жодна комуністична газета не написала, що Дмитро Донцов чи Роман Шухевич були комуністами, порядними людьми. В даному разі навіщо комуністичній газеті було доказувати, що Криворучко був комуністом і разом з Котовським боровся проти незалежної України, якби цього не було? Навіщо?! Крім того ця ж газете наводить факти — командував 402 полком 45 дивізії і т.д. А що зробив цей полк — відомо ж… Колись, ще при СРСР, ця газета писала, що я найактивніший рухівець. Хіба вона думала тоді, що зараз це виглядає не приниженням, як тоді, а зовсім по іншому… Про Криворучка цій газеті можна вірити бо її публікації підтверджуються документально наприклад науковою роботою «Східне Поділля в добу Центральної Ради».

  33. Гість: vidok, 94.153.126.70 Ви пишете: «Не знаю з якого джерела ви і Девдера цитуєте характеристику написану Таким, але я бачив саме архівний документ». Так звана характеристика Такого на Криворучка бегато років висіла в Ямпільському музеї, вона, здається, і зараз там є. Її публікувала і райгазета. Отже, це один і той же документ! Ви пишете: «А брехати компартійним газетам завжди був сенс, бо це насамперед були ідеологічні органи, а не новиннєві». Так, згоджуюся, брехати компартійним газетам завжди був сенс. Але… Тільки не проти своєї комуністичної ідеології. Жодна комуністична газета не написала, що Дмитро Донцов чи Роман Шухевич були комуністами, порядними людьми. В даному разі навіщо комуністичній газеті було доказувати, що Криворучко був комуністом і разом з Котовським боровся проти незалежної України, якби цього не було? Навіщо?! Крім того ця ж газете наводить факти — командував 402 полком 45 дивізії і т.д. А що зробив цей полк — відомо ж… Колись, ще при СРСР, ця газета писала, що я найактивніший рухівець. Хіба вона думала тоді, що зараз це виглядає не приниженням, як тоді, а зовсім по іншому… Про Криворучка цій газеті можна вірити бо її публікації підтверджуються документально наприклад науковою роботою «Східне Поділля в добу Центральної Ради».

  34. Ви пишете: «Качківчани в 1918 році загинули не за більшовиків, а за себе, за право бути господарями на своїй землі. Шкода, що ви цього не усвідомлюєте. Сьогодні вже без більшовиків, без австрійців земля не селянська, а Порошенка, Мовчана… Вони хіба не зраджують свій народ? Сьогодні, коли ці підпанки тільки господарюють на народній землі, селам залишилось жити 25-30 років, а що ж буде завтра, коли вони її скуплять? Саме це мав Девдера, коли писав:»Щоб жертва качківчан була не даремною». Бо поки ми будемо з’ясовувати хто в тій війні був жертвою, а хто катом, ситуацією скористаються негідники».
    Якщо постійно жити з головою повернутою назад, то обов’язково потрапиш в якусь яму «. Поділяю з Вами тривогу за наш народ. Але, якщо не бачити те, що було в минулому, не робити висновки, то знову можемо опинитися в російських необільшовиках… Будемо боротися з Порошенком і Мовчаном, а прийдуть вони, далеко не кращі. І створять імперію. Незалежна Україна над усе. А в своїй хаті і правда, і воля. Своїх олігархів треба змушувати ділитися з народом чесно. Але не можна думати, що хай воно все пропадом.., в тому числі і незалежна Україна. Бо така філософія — допомога іноземним ворогам.

  35. Гість: Василь Кізка, 101-110-124-91.pool.ukrtel.net
    Я не знаю скільки комуністів зараз в Качківці. Але я знаю, що там дуже доглянуті пам’ятники душителям України — Леніну і Криворучку. То яке це село?

    А таке ж, пане Василю, як і ваш рідний Ямпіль. Так що не треба лицемірити.

  36. Гість: Василь Кізка, 101-110-124-91.pool.ukrtel.net
    Я вже казав і ще раз наголошую — не важливо чи мав квиток члена більшовицької партії Криворучко в травні 1918 році, важливо, що він тоді діяв в інтересах більшовиків російських і як більшовик, не послідувавши за Ільницьким і вступивши в бій з австрійцями — союзниками українського Уряду. Цим він допоміг Росії в боротьбі з Україною. Згоден, Девдера в цій фразі не називає австрійців окупантами, але в інших місцях статті він називає їх карателями, це краще?

    Шкода тільки, що український Уряд не був союзником українському селянству. Чому ж це так звані союзники не допомогли незалежній Україні у боротьбі проти російської окупації, а почали відбирати у селян хліб?

    До речі, коли Ільницький з Криворучком створили об’єднаний загін, то проводили навчання з метою боротись саме проти австрійців. Про це можете прочитати у згаданого вами Кетроса. І то брехня, що Ільницький прозрів, що австрійці союзники українців, тільки напередодні травневих подій під Качківкою. Бо австрійці за Брест-Литовською угодою були формальними союзниками ще за Центральної Ради, задовго до травня 1918 року.

    І ще одне, якщо Криворучко ще з 1917 року, за вашим твердженням, був більшовиком, то чому це патріот Ільницький створив з ним кетросько-качківський загін?

  37. Про те, що Девдера назвав австрійців карателями.

    Я, наприклад, трохи інакше уявляю події травня 1918 року під Качківкою, ніж це описує Девдера. Хоча і він це допускає.

    Тоді, на початку травня, скоріш за все качківчани напали на австрійський обоз зі збіжжям. Зрозуміло, що австрійці це так залишити не могли. Усвідомлювали і качківчани, що це їм так не минеться. Їх спочатку підтримав також Ільницький з кетросянами.
    Тому 19-20 травня качківчани ніякої засідки не робили, вони просто зайняли позиції на околиці рідного села. Австрійці це передбачували, тому не стали зближуватись, а вдарили по Качківці з гармат. Наслідки відомі — кілька десятків вбитих і спалено півсела. То що це хіба не каральна експедиція, а військові — не карателі? Що, може, качківчани напали на австрійський обоз в Австрії? Нащо тоді вороги, коли є такі союзники.

  38. Я бачу, що ця дискусія сліпого з глухим. Якщо ви не розумієте очевидних речей, то подивіться на події 17-20-х років минулого століття, як на карний злочин. Подумайте, який в кого був мотив чинити так чи інакше. І не приплітайте ніякої ідеології, а опустіться то шкурного інтересу кожної верстви.

  39. Ситуація з українцями мені нагадує «Вершників» Яновського. Тільки ви на місці батьків любите одного сина, а я — всіх…

  40. Гість: vidok, 109.162.79.167 Ви пишете: «Шкода тільки, що український Уряд не був союзником українському селянству». Так казали більшовики і теперішні комуністи так кажуть. Уряд Скоропадського, ясна річ, не був ангельським, він був не менш залежним від гетьмана, ніж сучасний від Януковича. Але він все таки був українським, як міг так і дбав про український народ. Ви пишете: «Чому ж це так звані союзники не допомогли незалежній Україні у боротьбі проти російської окупації, а почали відбирати у селян хліб? «. А хто сказав, що не допомоголи? Допомогли. Поки вони були в Україні — російської окупації не було. Я думаю, що найбільше хліба відібрав у народу не уряд Скоропадського, а уряд більшовиків-ленінців у 33 році… А у 1918 були менші голодомори тому, що не вся Україна глухо контролювалася Москвою завдяки австрійцям. Крім того австрійці бувають різні. Приміром, Вільгельм Габсбурський (Василь Вишиваний)… Врешті решт, перефразовуючи відомий вислів скажу — хто не хоче годувати свій уряд — годуватиме іноземний, але значно більше, як свій. Ільницький, ясна річ, не Чорний Ворон, хоч і Чорний Ворон не зразу став за незалежність України. Але те, що в травні 1918 року він виконав наказ українського уряду і не вступив у безглуздий, провокаторський бій під Качківкою з австрійцями говорить про те, що ця людина була більш патріотом незалежної України, як Криворучко. Наступні події після бою під Качківкою дуже добре показали хто є хто. Криворучко пішов з Котовським, а Ільницький був їхнім противником до кінця життя. От і вся правда. Не тягніть за вуха, перепрошую, Криворучка в захисники селянства, цей Георгієвський кавалер селянином давно вже не був і, ясна річ, не був би якби його у двадцятому році не покінчили на Одещині. І ще. Ясна річ, Ваші погляди лівацькі. По суті ви комуніст з такими поглядами. Маєте на те право, ми не Латвія, але знайте — коли Україна втрачала незалежність — першими на розтріли йшли місцеві комуністи, люди лівих поглядів.

  41. Гість: vidok, 109.162.79.167 Гість: Василь Кізка, 101-110-124-91.pool.ukrtel.net
    Я не знаю скільки комуністів зараз в Качківці. Але я знаю, що там дуже доглянуті пам’ятники душителям України — Леніну і Криворучку. То яке це село?

    А таке ж, пане Василю, як і ваш рідний Ямпіль. Так що не треба лицемірити.

    ===============================================

    А я що колись казав, що Ямпіль з його пам»ятником Леніну, брацькою могилою з епітафією «Воинам Красной Армии, павшим в боях с контрреволюцией», з сучасними вулицями Леніна, Будьоного, Щорса, Комінтерна, Комсомольською з Волошиним, так званими ветеранами кращий Качківки? Ямпіль також зараз в окупації отого радянського мотлоху.

  42. Гість: vidok, 109.162.79.167 Я бачу, що ця дискусія сліпого з глухим. Якщо ви не розумієте очевидних речей, то подивіться на події 17-20-х років минулого століття, як на карний злочин. Подумайте, який в кого був мотив чинити так чи інакше. І не приплітайте ніякої ідеології, а опустіться то шкурного інтересу кожної верстви.

    ===================================================

    Шкурним інтересом наше селянство, на жаль, завжди відзначалося добре. Шкурний інтерес кожної верстви робив нашу націю завжди раком, лебедем і щукою. Я шкурному інтересу не поклоняюся, це не мій ідеал, а тому до нього опускатися не можу.

  43. Гість: vidok, 109.162.79.167 Тому 19-20 травня качківчани ніякої засідки не робили, вони просто зайняли позиції на околиці рідного села. Австрійці це передбачували, тому не стали зближуватись, а вдарили по Качківці з гармат. Наслідки відомі — кілька десятків вбитих і спалено півсела. То що це хіба не каральна експедиція, а військові — не карателі? Що, може, качківчани напали на австрійський обоз в Австрії? Нащо тоді вороги, коли є такі союзники.
    ===================================================

    Дорога по якій рухалися австрійці проходила повз Качківку, а не через село. І Криворучко з селянами не «просто зайняли позиції на околиці рідного села». Це називається засідкою. Австрійці цієї засідки якраз не передбачали, немає таких даних, а є дані про те, що із цієї засідки качківчани вдарили першими, несподівано для австрійців. Спочатку попадали вбиті австрійці, а вже потім заговорили їх гармати. Якби це були карателі, типу гітлерівців, то Качківки б вже не було… А вони ще дуже добре, по союзницьки, обійшлися з нападниками. Зараз наші військові-миротворці несуть бойову службу на запрошення різних урядів, за мандатом ООН, в Африці. І якщо на них там нападають — вони відбиваються. Це природньо. Хіба вони є карателями? Австрійці не були карателями в Україні ніколи, за великим рахунком. Австрієць, Вільгельм Габсбурський, не знімав в Україні вишиванки, чудово вивчив українську мову, боровся за незалежність України і загинув в Лук»янівській катівні в Києві від рук НКВД, а ви кажете карателі…

  44. Гість: Василь Кізка, 95-241-124-91.pool.ukrtel.net

    Наступні події після бою під Качківкою дуже добре показали хто є хто. Криворучко пішов з Котовським, а Ільницький був їхнім противником до кінця життя. От і вся правда.

    Ні правда в тому, що обидва вони закінчили однаково, а Україна втратила незалежність. Ви так і не зрозуміла, що стаття Девдери не про Криворучка і не про Ільницького, а саме про це. Тодішня Україна яка кишіла отаманами і отаманчиками не спромоглася об’єднатися навіть перед загрозою втрати незалежності. Верхи намагалися захистити вислизаючі з рук привілеї іноземними військами, а низи не бачили далі власного плоту. Наслідки відомі.

  45. Я теж шкурним інтересом не керуюсь. Просто коли ви не розумієте причинно- наслідкових зв’язків… то я спробував показати вам їх «на пальцях».

    Також ви помиляєтесь, що в мене лівацькі погляди. Я,наприклад, за те, щоб заборонити Компартію як злочинну організацію.

  46. Гість: vidok, 109.162.16.184 Ні правда в тому, що обидва вони закінчили однаково, а Україна втратила незалежність. Ви так і не зрозуміла, що стаття Девдери не про Криворучка і не про Ільницького, а саме про це. Тодішня Україна яка кишіла отаманами і отаманчиками не спромоглася об’єднатися навіть перед загрозою втрати незалежності. Верхи намагалися захистити вислизаючі з рук привілеї іноземними військами, а низи не бачили далі власного плоту. Наслідки відомі.
    =====================================================

    Поки Україна «кишіла отаманами і отаманчиками» голоду 33 року не було… Як вона, ця наша нещасна Україна, «кишіла отаманами і отаманчиками» добре показав Василь Шкляр у «Чорному Вороні»… То були герої до яких нам з вами, як до Києва рачки. Якби не ті отамани і отаманчики не було б згодом УПА. А не було б УПА — ми б зараз були б як Білорусь, або Татарстан… Про які верхи, про які привілеї в тих умовах для української верхівки, за великим рахунком, можна говорити?! Що вони нажили, награбували і т.д.? За низи, які не бачили далі власного плоту — згоден. Вони і зараз не бачать. Хоча далеко не всі. Багато з низів віддавали і віддають життя за Україну. Немаючи взамін нічого від неї. Як Шевченко, наприклад. А Ільницький і Криворучко не зовсім однаково закінчили своє життя. Ільницький загинув за незалежну Україну, а Криворучко — в боротьбі проти неї.

  47. Гість: ?????? ?????, 95-241-124-91.pool.ukrtel.net

    Дорога по якій рухалися австрійці проходила повз Качківку, а не через село. І Криворучко з селянами не «просто зайняли позиції на околиці рідного села». Це називається засідкою. Австрійці цієї засідки якраз не передбачали, немає таких даних, а є дані про те, що із цієї засідки качківчани вдарили першими, несподівано для австрійців. Спочатку попадали вбиті австрійці, а вже потім заговорили їх гармати.

    Таке бачення подій не переконливе з кількох причин.
    Кетрос взагалі пише, що качківчани вдарили по колоні австрійців, які були на марші, з кулеметів кинджальним вогнем. Ви уявляєте, що таке кинджальний вогонь на відкритій місцевості, тим більше із засідки!? Було б десятки вбитих… Проте тодішня районна газета описує подію під Качківкою як бійку між селянами і австрійцями, в якій загинув один австрієць і кілька поранено.

    Якщо навіть припустити, що то була не каральна експедиція за напад на обоз зі збіжжям, а рухалась артилерійська частина на Вапнярку, то і тоді вона пройшла б найкоротшим шляхом, а він пролягав саме через село, а не повз. Причому шлях цей пролягав не через теперішній центр Качківки, а північніше — через Горішній міст. Можете переконатись в цьому, подивившись старі австрійські карти.

    І ще одне, чому Ільницький не попередив своїх союзників-австрійців про засідку качківчан, адже він знав про їх намір?

  48. Цікаво, а чому це ніхто більше не бере участі в дискусії?

  49. Гість: Василь Кізка, 239-169-124-91.pool.ukrtel.net

    Навряд чи хтось в 1918 році міг передбачити 1933 рік. Якщо йти за вашою логікою, то в ГОЛОДОМОРІ можна звинуватити і Богдана Хмельницького, який кинув Україну в обійми Росії, а Богуна зарахувати в герої і патріоти. Ви все більше мені нагадуєте тих, хто ділив Україну на три сорти.

  50. Гість: vidok, 109.162.16.184 Кетрос взагалі пише, що качківчани вдарили по колоні австрійців, які були на марші, з кулеметів кинджальним вогнем… Було б десятки вбитих… Якщо навіть припустити, що то була не каральна експедиція за напад на обоз зі збіжжям, а рухалась артилерійська частина на Вапнярку, то і тоді вона пройшла б найкоротшим шляхом, а він пролягав саме через село, а не повз…
    І ще одне, чому Ільницький не попередив своїх союзників-австрійців про засідку качківчан, адже він знав про їх намір?
    ====================================================

    Якщо врахувати як добре озброєними були качківчани і що вони були в засідці (обороні і т.д.) то вони, вдаривши першими і несподівано, дійсно поклали багато австрійців. Не могли не покласти. Про це пишуть чимало істориків в тому числі і Кетрос. Лиш один Девдера має особливу думку. Але вона мало стикується з логікою. Всі пишуть, що австрійська колона рухалася з Ямполя на станцію Крижопіль по під Качківку, а Девдера один твердить, що вона рухалася на Вапнярку особливим маршрутом. Що тут скажеш?.. Як з Ямполя краще дістатися Вапнярки — через Качківку?.. А як з Ямполя краще дістатися до Крижополя, через Клемпбівку?.. Чому Ільницький не попередив австрійців? Не знаю. Можливо тому, що з ними зв»язку не мав, а можливо тому, що не вірив, що Криворучко на них все ж нападе. Я не знаю чому він це не зробив, але він виконав наказ українського уряду і не став з ними воювати.

  51. Гість: vidok, 109.162.16.184
    2011/06/11 23:09:30

    Гість: Василь Кізка, 239-169-124-91.pool.ukrtel.net
    Навряд чи хтось в 1918 році міг передбачити 1933 рік. Якщо йти за вашою логікою, то в ГОЛОДОМОРІ можна звинуватити і Богдана Хмельницького, який кинув Україну в обійми Росії, а Богуна зарахувати в герої і патріоти. Ви все більше мені нагадуєте тих, хто ділив Україну на три сорти.
    ====================================================

    Знаєте чому в 1947 році у Східній Україні і Південній був страшний голод, а в Західній його не було. Бо Східна вже «не кишіла отаманами і отаманчиками» з ними було покінчено, а на Західній ще була УПА, яка продовжила боротьбу отих «отаманчиків». І ще. Дякую Вам за те, що і Ви виступаєте за заборону компартії. Я б додав — компартії радянського типу, яка не служила ніколи українському народові чесно, а служила імперським інтересам Росії. Цих шпигунів в Україні дійсно варто б розігнати, як зробила це Латвія вже давно. Тут я радий, що ми розуміємо один одного. Впевнений, що і в питанні Криворучка ми б знайшли спільну мову, бо Ви ж не Георгієвський кавалер, який став комполку в дивізії Котовського…

  52. «Якщо врахувати як добре озброєними були качківчани і що вони були в засідці (обороні і т.д.) то вони, вдаривши першими і несподівано, дійсно поклали багато австрійців. Не могли не покласти. Про це пишуть чимало істориків в тому числі і Кетрос. Лиш один Девдера має особливу думку. Але вона мало стикується з логікою. Всі пишуть, що австрійська колона рухалася з Ямполя на станцію Крижопіль по під Качківку, а Девдера один твердить, що вона рухалася на Вапнярку особливим маршрутом. Що тут скажеш?.. Як з Ямполя краще дістатися Вапнярки — через Качківку?.. А як з Ямполя краще дістатися до Крижополя, через Клемпбівку?..»

    Історики багато чого можуть понаписувати. Ви наведіть документальні факти. Та й Кетрос не історик… його спогади доволі суб’єктивні. «Всі пишить…» Хто це всі». Наводьте прізвища і цитати. Я, наприклад, читав, що австрійці все-таки йшли тоді роззброювати селянську самооборону, а не рухались колоною на Крижопіль.

    Ви, можливо, не в курсі, але з Ямполя на Вапнярку найкоротша дорога справді через Качківку. Так що ваша іронія тут не доречна.

  53. Якби качківчани робили засідку на австрійську колону, яка рухалась на Крижопіль, то за логікою її найкраще було зробити в районі «Казьонного мосту», а не в чистому полі. Це зараз скрізь лісосмуги, які висадили в 50-х роках, а у 1918 там було чисте поле, яке проглядалось від Добрянки аж до Качківки. А от біля мосту, по-перше, було три відходи — в Качківку, на Вербку і на Підлісівку, по-друге, жодного маневру для артилерії.

  54. Цікаво, Девдера знає про оцей ваш опус? Я вважаю, що не коректно було розміщувати на сайті критичну статтю, не надрукувавши попередньо оригінал. Хай би читачі самі робили висновок — хто правий, а хто ні.

    Крім того у вас дуже провокативна назва. Бо качківчани і кетросяни після громадянської війни ніколи не ворогували між собою. На підтвердження цього можу навести ось такий побутовий факт: із сусідів у качківчан найбільше родинних зв’язків саме з кетросянами і підлісівцями, а не з писарівчанами чи ратушанами. І так було здавна. Так що, що пане Василю, краще вивчайте історію, географію рідного краю.

  55. Гість: vidok, 109.162.78.157 Я вважаю, що не коректно було розміщувати на сайті критичну статтю, не надрукувавши попередньо оригінал.

    ======================================================

    Я вже втомився дискутвати по другому колу. Очевидно, Ленін таки був правий — якщо пролетаріату буде вигідно, що два помножити на два не чотири, а п»ять — він це буде доводити. Статтю Девдери читав весь Ямпільський район. Хто бажає її прочитати ще — замовте в редакції райгазети, в бібліотеці і т.д. Я не адміністратор сайту і не розміщую на ньому статей. Все, всього доброго. Щасливої дороги з Ямполя до Вапнярки через Качківку — найкоротшим шляхом…

  56. Гість: Василь Кізка, 154-169-124-91.pool.ukrtel.net
    Я вже втомився дискутвати по другому колу. Очевидно, Ленін таки був правий — якщо пролетаріату буде вигідно, що два помножити на два не чотири, а п»ять — він це буде доводити. Статтю Девдери читав весь Ямпільський район. Хто бажає її прочитати ще — замовте в редакції райгазети, в бібліотеці і т.д. Я не адміністратор сайту і не розміщую на ньому статей. Все, всього доброго. Щасливої дороги з Ямполя до Вапнярки через Качківку — найкоротшим шляхом…

    Пане Василю, ви мене переконали, що не тільки добре вивчили праці Леніна, але й не погано вмієте застосовувати його вчення на практиці. В нашій дискусії ви часто посилались на Кетроса, Борсуковського, Завальнюка, але тільки тоді, коли це вам було вигідно… а саме вони пишуть, що австрійці тоді роззброїли Качківку, Писарівку, Клембівку, Дзигівку… Кетрос пише, що через кілька годин після бою під Качківкою австрійці увійшли в Кетроси… чому це раптом вони зробили такий гак, якщо прямували в Крижопіль?.. той же Кетрос пише, що качківчани надалі не воювали в загоні Криворучка… А ось вам підтвердження одного з «чорних запорожців», що Качківка не була більшовицькою:

    «ТВІСТІ КОМБАТАНТА

    Середа, 10 грудня 2008 р.

    КАЧКІВКА

    В. Сімянців

    Качківка, це таке є село на Поділлі, недалеко містечка Ямпіль. І цей спомин — це один випадок, зв’язаний із цим селом подільським, — це ніби такий Качківський період.

    Було те внедовзі, чи може і зараз же по повороті з Зимового Походу, коли з недалекої Писарівки ми виїхали на фронт.

    Сільце це лежить у балці, в таких густих садках, що тільки де-не-де можна зобачити білу стіну будови, дивлючись з горбів.

    Мабуть річечка якась тече через село, бо пригадую чимало місточків по вулицях.

    Навколо балки і оподалік — ліски.

    Може тижнів зо два, усталився фронт біля Качківки. І створився такий весь той час утривалений порядок. Увечорі ми наступали і большевики лишали на ніч нам Качківку, а самі йшли до недалекого лісу, чи й поза той ліс. Бо далі того лісу ми їх не ганяли. Як вони було вскочили в ліс, бій кінчався.

    Ранком большевицька піхота наступала і ми відходили на день, віддавали їм Качківку, так ніби, вели на пашу коней.

    У большевиків була причина не спати в селі. Качківка — село дуже вороже їм і в тім районі оперував повстанський відділ. Я того отамана із його штабом бачив, але прізвища його не пригадую.»

    То в кого два помножит на два буде п’ять?

    Дякую, пане Василю, за цікаву дискусію. Я без сарказму бажаю вам успіхів у всіх добрих справах! Прощавайте!

  57. ДЛЯ «vidok(а)» : Я вже зрозумів, хлопче, в чому твоя проблема! Тебе захоплюють «подвиги» таких героїв як Робесп’єр, Жан Вальжан, Тіль Уленшпігель……………ну, і, навіть такі авантюристи як Ежен Відок, а разом з ними Вова Ульянов(Ленін), Криворучки, та інші…………. АЛЕ!!!!! Чи можливо взагалі, варити таку «сборну солянку» з цих прізвищ???!!! Ти ще забувся приплести сюди Гоцмана!!! А тепер як «психолог» (ти не помилився), хочу повідомити тебе про твій диагноз : ТИ ХОЧЕШ БУТИ ГЕРОЄМ, АЛЕ ТОБІ ДУЖЕ СТРАШНО ЦЕ ЗРОБИТИ, ТИ БОЇШСЯ НАВІТЬ ВИЙТИ НА ДИСКУСІЮ З ВАСИЛЕМ КІЗКОЮ, ПІД СВОЇМ РЕАЛЬНИМ ІМЕНЕМ, а ВІН НЕ БОЇТЬСЯ, вже навіть в цьому ТИ ПРОГРАВ!!!!! А про все інше просто смішно говорити, ТИ НЕ ПАТРІОТ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ, і цим все СКАЗАНО!!!!!!!!!

  58. Для КОЗАКА. Що прямо отак гризло Вас вдень і вночі, аж поки раптом не осінило в чому ж моя проблема?! А хіба я скаржився, що маю проблеми чи просив Вас обговорити мою скромну особу? Здається тут мова йшла про статті Михайла Девдери і Василя Кізки. Хіба я згадував у своїх дописах оту низку прізвищ літературних героїв та історичних персон? Тож хто насправді готує «солянку» і «забувся приплести сюди Гоцмана» — я чи Ви? Правда, я випустив з виду , що Ви «психолог» — самі придумуєте діагнози самі ж і лікуєте. Маліє народ: раніше були козаки-характерники, а зараз психологи… не дай Бог так дійде до козаків-ветеринарів чи гінекологів. Щодо мого логіна. Він так само далеко від Франсуа Ежена, як і Ваш логін від козаків. Я ще зрозумів би Ваш закид, якби Ви самі підписались справжнім прізвищем(хоча хто тут може підтвердити його спражність), так що не треба лицемірити. Я міг би був підписатись своїм справжнім ім’ям(але ж тут всі окрім пана Василя Кізки під логінами), та для дискусії це нічого не дало б. Бо я простий українець, з Василем Кізкою ми не знайомі, та й статтю прочитав чисто випадково. І відгукнувся тільки тому, що набридло читати, як сучасні «псевдоісторики» на заміну комуністичним казкам починають творити новітні легенди. «ТИ ПРОГРАВ!!!!!», — констатуєте Ви. А я що в шахи чи футбол грав?! Дискусія — це не гра, вона передбачає пошук істини. Мушу віддати належне Василеві Кізці, попри коляки на його адресу і з його вуст, він не опустився до особистих образ і навішування ярликів, як це робили деякі інші учасники цієї дискусії. І хоч до спільного знаменника ми не дійшли, але коло проблем окреслили. Про патріотизм. У нас деякі в Україні вже призначили самі себе «елітою», «демократами», «патріотами»… Ви, часом, не з тих? Патріотизм — це не гасла, а щоденна рутинна робота на благо країни і її народу… і Бог все бачить, хто з нас більший патріот я чи Ви.

  59. Шановний «vidok», те, що Ви сказали про патриотизм, дуже зворушло мене! Якщо Ви так насправді думаєте, то чому Ви так запекло не розумієте того, що такі люди як Василь Кізка і є національними ПАТРІОТАМИ ?! Чому Ви,не разом з такими людьми, як Василь Кізка?! І де, та щоденна праця на користь народу України з Вашого боку?! Чи це чергова брехня, тому, що десь глибоко в своїй душі, Ви розумієте, ……….я правий відносно Вас?!

  60. Пипл вас тут розводять по повній і тримають за лохів: бо КОЗАК і Василь Кізка — це одна і та ж людина, Некізка, Немоська, Нецяця — аналогічно…

  61. Гість: ХАКЕР, 94.153.160.233
    Пипл вас тут розводять по повній і тримають за лохів: бо КОЗАК і Василь Кізка — це одна і та ж людина.

    ===================================================

    Ні, не одна. Я, Василь Кізка, на цьому сайті під своїм іменем. Це факт. Якщо ви можете довести, що я насправді не я — прошу доведіть.

    З повагою — Василь Кізка

  62. ХАКЕРУ: Ніякий ти не «хакер», коли несеш таку «ахінею» про Василя Кізку! Це людина певних життевих та моральних принципів! А я, під логіном » КОЗАК «приймаю участь в коментарях на цьому сайті майже з самого початку його існування, як би ти побачив мене був би вкрай здивований, тому, хай ця інтрига і на далі залишається моєю таємницею, а все, що я пишу, це моя життева позиція і в цьому я абсолютно відвертий та інакше думати не вмію, тому цікавлюсь тими матеріалами, що публікуються на цьому сайті! А вихожу на сайт не під своїм справжнім ім’ям, не тому, що когось боюся, а тому, що так цікавіше!

  63. Козако-Кізко, можу продати вам, російсько-гербі мої, цікаву програмку з допомогою якої можна легко дізнатись хто є хто…

  64. vidok(у) : Не в том беда, что ты дурак, пожалуй, будь ты хоть татарин, и тут не вижу я стыда, будь жид — и это не беда! …..Беда, что ты Видок Фиглярин…………..

  65. Філософ(у): Ой, перепрошую, «фылософу», бо, судячи з грамотності, Ви, напевно, вчились там само, де і наш головний проФФесор країни. І якщо В.Ф. знайомий тільки з творчістю Анни АХМЕТОВОЇ та Ісаака БЕБЕЛЯ, то Ви вирішили вкрасти у самого О.С.Пушкіна, мовляв, чого соромитись — гуляти так гуляти. Так що, шановний «фалософ», ще треба подумати хто з нас більший «Фиглярин».

  66. Браво! Я саме тому і назвався «фылософ?», що висловився єпіграмою О.С. Пушкіна, яку, до речі, дозволив собі, трішечки, навіть, змінити! Дивно, але приємно мені те, що розумієте, які «ПРОффЕСОРИ» керують сьогодні нашою державою!!! А в інших питаннях, що дискутувались тут, я з вами не згоден……………, тільки не нагороджуйте мене, будь ласка, титулами шановного Василя Кізки, як це робить «хакер», я, на жаль, просто «фылософ?, і на більше не претендую……………………….

  67. Якщо комусь цікаво, то вищезгаданий Д.Кетрос — це Дмитро Онуфрієвич Косаковський.

  68. Гість: olexa, 77.106.240.173
    2011/06/28 22:41:35

    Якщо комусь цікаво, то вищезгаданий Д.Кетрос — це Дмитро Онуфрієвич Косаковський

    ====================================================

    Дуже цікаво як його доля склалася після написання книги про Ямпільську Республіку. Він проживав в Англії, там його пеленгувало КДБ. Цікаво чому він не відгукнувся на проголошення незалежності України. Мабуть його там дістали кадебісти, бо саме вони засекретили його книгу у Вінницькому держархіві у свій час. Дуже цікаво і те чи мав він дітей, нащадків.

  69. Соромно за таких горе-патріотів, як Кізка. Він зараз хизується своєю любов»ю до неньки-України, а сам, мабуть, як Станіслав Кульчицький в СРСР писав роботи типу «Партія Леніна — сила народна».
    Політичний євнух та інтелектуальному кастрату не дано зрозуміти, що крім національних буржуазних інтересів існують також соціальні. Один із керівників УНР В. Винниченко свого часу визнав, що більшовики перемогли, бо на їх боці був український народ. Ніякі Антонови-Овсієнки, Муравйови (а у вашому випадку Котовські і Криворучки) не змогли б здолати Центральної Ради чи Директорії, якби проти них не розвернулись широкі українські народні маси робітників і селян, втративши до них довіру.

  70. Для кращого розуміння суті дискусії подаю статтю М.Девдери.

    ПОПІЛ КАЧКІВКИ…

    Роковинам подій травня 1918-го присвячується

    Я не знаю, куди дивитиметься забронзовілий Семен Ільницький, коли йому нарешті поставлять пам’ятник у Довжку. Але я знаю, куди дивиться зі свого качківського постамента Федір Криворучко: якраз туди, де на схилах за Казьонним мостом давно заріс травою колишній шлях на колишні Кетроси.

    Можливо, туди ж він дивився травневого дня далекого 1918-го року, коли Семен Ільницький зняв свій загін зі спільної лінії оборони і повів додому, а значно послаблені, ошелешені цим несподіваним відходом союзників качківчани спішно видовжували свої поріділі лави і з тривогою поглядали на дві дороги, по яких із Ямполя ось-ось можна було чекати приходу австрійських військ. Багато з них, уже охоплені тихою безнадією (адже відійшло з позицій більше бійців, ніж залишилося на них), ще сподівалися, що і їхній командир зараз накаже зніматися і йти в село.

    Але Криворучко такої команди дати не міг. Він добре розумів: те, за чим вийшли качківчани сюди, за село, можна здобути лише перемогою в бою. А шанси на перемогу поки що були.
    ***

    Щоб зрозуміти, за чим вийшли в поле качківчани, уявімо собі, що діялося в квітні-травні того далекого 1918-го на теренах України взагалі і на Ямпільщині зокрема. Після буржуазної революції і жовтневого перевороту в Петрограді розвалювалася Російська імперія. В Україні цей розвал знаменувався приходом до влади Центральної Ради і її першими кроками щодо розбудови української держави. Сьогодні вже ні для кого не таємниця, що та перша українська влада в багатьох моментах діяла не просто невправно, а – злочинно непрофесійно. Коли читаєш про те, як її рішеннями ліквідовувалася боєздатна армія, як ігнорувалися інтереси селянства, як запрошувалися в Україну німецькі та австрійські війська, то думаєш собі: але ж це все ніби навмисне робилося на руку російським більшовикам. Якийсь напівбандит Муравйов із нечисленним військовим підрозділом іде на столицю України – а її (столицю ж!) нікому захищати! А німці приходять, бо влада не може домовитися зі своїм народом про те, як же мають бути розв’язані його, цього народу, наболілі проблеми. Наприклад, проблема землі. Український селянин ще в першу російську буржуазну революцію 1905- 1907 років бунтував за землю і волю, та замість них отримав тоді нові злидні. А що ж тепер?

    А тепер, у квітні місяці, німці в Києві розганяють соціалістичних балакунів із Центральної Ради і приводять до влади гетьмана Павла Скоропадського. За гетьманом – потужна команда тодішніх олігархів: промисловців, великих землевласників, грошових мішків. А раз так – то ніяким безземельним чи малоземельним селянам ніякої такої землі і волі не бачити. Буде те, що й у 1907 році: прийдуть карателі (цього разу не в козацькій, а в німецькій чи австрійській уніформі), особливо активних розстріляють чи посадять, панське повернуть панові, а безземельних ощасливлять статусом вічного наймита.
    Ямпільщина 1918-го – типова тогочасна Україна. Безсила повітова влада (тутешній комісар Гунько постійно депешує в губернію про свою безпорадність перед селами, що не хочуть йому підкорятися, і вже й на той бік Дністра поглядає: там стоїть добре організована і озброєна румунська армія, то чи не запросити б її сюди на «замирення» тутешнього населення?). «Населення» ж нуртує, бо від невизначеності, в яку його занурила влада, йому дуже погано «пахне». Селяни цілу зиму сподівалися, що вже цієї весни засіватимуть власні ниви, а не панське поле. Пани ж чекали, що влада нарешті поверне їм втрачене і все увійде у звичну колію. Окремі з них, щоб прискорити цей процес, навіть узялися наймати озброєні загони і силоміць «наводити порядок» у своїх селах. Не дрімали й селяни, яким самотужки доводилося відстоювати себе самих,- по селах створюються загони самооборони, очолювані місцевими ватажками. Робляться перші спроби якось скоординувати свої дії, ватажки домовляються про взаємодопомогу.

  71. ***

    Не стверджуватиму, що написане мною – суща правда. Хоч я намагаюся оперувати лише перевіреними даними, та все одно це – лише одна з версій, одне з бачень того, що діялося в Качківці місяця травня 1918 року. Кажу «місяця травня», бо навіть відносно точної дати маємо купу розбіжних свідчень: на пам’ятному знакові в центрі села фігурує 7 травня 1918 року, за радянських часів роковини відзначалися 10 травня, на надмогильній плиті Мруга і Лопушанського напис: «убиті 20 травня 1918 року».

    Немає ясності і щодо іншого: одна чи дві сутички сталися під Качківкою? в один і той же день чи в різні дні? Не зрозуміло, нападали качківчани першого разу на обоз із печеним хлібом, який чомусь у неконтрольовану владою зону пішов попереду артполку, що пішки (?) добирався на Вапнярку, чи перехопили таки обоз зі збіжжям, заготовленим для відправки в Австрію?..
    Це питання (а їх можна поставити десятки), на які ніхто не шукав відповіді. Бо потрібні були не відповіді, а – легенда. І легенда строго задана, канонізована за всіма законами партійно-ідеологічного жанру. Легенда, яка підтверджувала б укоріненість більшовизму і компартійної влади в місцевій історії.

    Тому навіть свідчення очевидців і учасників тих подій так доскіпливо редагувалися, що з часом у них залишилося само лише редагування, подія ж ніби й щезла. Точніше, набула абсолютно не своїх обрисів. І вже, дивися, пішла гуляти світами «більшовицька Качківка», організована комуністом Федором Криворучком на боротьбу з австро-німецькими окупантами і петлюрівцями … У попередній фразі я навмисне збив докупи всі кліше, якими послуговувалися, ліплячи качківську легенду. Кліше, кожне з яких є маленькою брехнею: не була Качківка більшовицькою, а Криворучко – комуністом, не були австрійці (на противагу російським більшовицьким підрозділам) окупантами, а петлюрівців у травні 1918-го взагалі не існувало – вони з’явилися пізніше і вони ж визволяли тодішню Україну від німців та австрійців.
    Ризикну припустити, що в травні 1918-го на качківському полі і Семен Ільницький, і Федір Криворучко зі своїми загонами представляли тільки інтерес свій та своїх односельців – стати господарями, а не залишатися наймитами на своїй землі, отут, у себе вдома. Радвлада і національна державність обіцяли (кожна по-своєму лицемірно) зробитися добротними знаряддями утвердження того інтересу, втілення його в життя. Але не зробилися, бо їх використали (і зараз використовують) для задоволення інтересів зовсім інших людей, яким ні квітуче українське село, ні заможне українське селянство ніколи не були і не будуть потрібні.

    Тому попіл Качківки травня 1918-го і сьогодні повинен стукати в серце кожного, хто ще це серце має і хто здатен побачити трохи далі і глибше, ніж те йому пропонують сучасні політики. Побачити, щоб звільнитися від облуд сьогоденних, щоб жертва качківчан була таки не даремною.

    Михайло Девдера

  72. ***

    Качківські дядьки були селянами. Відхід кетросян став для дуже багатьох із них однозначним сигналом: діло пропаще. Тому, коли з’явилися австрійці і, розгорнувшись у лаву, повели наступ по-фронтовому грамотно, поступово зближаючись і не даючи при тому качківчанам можливості навіть прицільно вистрелити в свій бік, якусь частину самооборони потихеньку почала охоплювати паніка. Сільські перекази кажуть, що одним із перших побіг із позицій чоловік, якому Криворучко доручив командування цілим шматком оборони. За командиром до урочища Валяредина побігли його підлеглі. Потяглися інші. Частина самооборони раптом перетворилася в нажаханий натовп, що мчить до порятунку, змітаючи все на своїй дорозі. Змели й самого Криворучка, який кинувся переймати і завертати втікачів. Австрійці ж тим часом вийшли на оголений фланг, з якого, мов на долоні, проглядалося все урочище, тому можна було безперешкодно розстрілювати відступаючих. Здається, саме тут і загинуло найбільше качківчан.
    Кажуть, десь у цей час «допомогли» ще й писарівчани: в них у селі від якоїсь військової частини, що йшла з Румунського фронту, залишилося 16 гармат, із яких писарівські самооборонні гармаші вдарили на підтримку сусідів-качківчан. Оскільки ті гармаші своєю зброєю не володіли, то снаряди почали рватися в Качківці, а не серед австрійців. Це ще більше посилило паніку – улоговиною урочища,безладно відстрілюючись, відступав уже весь качківський загін.

    Можливо, загиблих було б значно більше, якби раптом із протилежного флангу по австрійцях не вдарив станковий кулемет: то качківчанин Федір Мруг і другий номер при його кулеметі Антоній Лопушанський рятували односельців. Фланговий вогонь поклав австрійців на землю. Але не зупинив качківчан – найперші з них уже збігли аж до річки, берегом якої подалися кудись на Підлісівку, інші – розсіялися в пошуках сховку по селу. Австрійці ж, які на їх плечах увірвалися в село, почали палити хати.

    часом у Мруга закінчилися набої. Він із Лопушанським почали відходити у бік Писарівки. Австрійці їх перехопили. І одразу за теперішнім писарівським перехрестям дали в руки заступи і наказали копати яму. Хлопці зрозуміли: копають собі могилу. Кажуть, Федір (а він сім років прослужив на флоті, був старшим від свого напарника) переконав Антонія: втрачати вже нічого, давай ще одного-двох австріяк заступами заб’ємо. І вони кинулися на свою охорону…

    …У викопаній ямі їх поховали напівживими – цілий день потім земля над ними «дихала»… А поруч, у долині Яланки під покровом димів так само напівживою – понад 200 хатів було спалено карателями — дихала їхня Качківка, яка того дня втратила загиблими 27 людей ( за іншими даними – понад 80) і позбулася своєї надії на землю і волю.

  73. ***

    Командир і справді був геройський. Федір Юхимович Криворучко. Теж із безземельних селян. У юності наймитував. Призваний до армії, у 1904 році став учасником російсько-японської війни. Брав участь у бойових діях під Порт-Артуром. За проявлену у тих діях особисту хоробрість нагороджений чотирма найвищими відзнаками імперії — Георгіївськими хрестами. Був поранений. Подальшу службу проходив при імператорському дворі в Петербурзі і Царському Селі. Одружений. Дружина Олександра – з щонайбідніших селян. У них – п’ятеро дітей.
    1917-ий рік. Революція. Зречення царя. Крах імперії. Як пережила ці події сім’я Криворучка – важко сказати. Однак, думається, якщо в грудні 1917-го вона змушена була подаватися в Качківку, то це ж не від добра: зимовий Петроград 1917- 1918 року був містом, у якому взагалі мало кому було добре.

    Одразу мушу застерегти: я ніяких документальних підтверджень не знайшов ні тому, що Криворучко був дуже давнім – із липня 1917-го – більшовиком, ні тому, що він був наближеним до більшовицької верхівки. Не підтверджує цього і біографія, написана Таким С.Т., соратником Федора Юхимовича (цей чоловік каже, що реальним більшовиком Криворучко став аж у 1919-ому році, раніше цього не зробив, бо «не знайомий був із програмою партії»). Такий змушений був навіть заднім числом окремим абзацом виправдовувати свого соратника за перебування в рядах царської охорони: мовляв, таким чином пізнавав цей чоловік «інтимні сторони життя» царату і потім «багато що роз’яснив трудовому народові».

    Висловлю своє припущення: і тогочасна влада, і влада радянська цілком свідомо і спекулятивно сплутували дві речі – цілком нормальне прагнення вчорашніх наймитів стати господарями на своїй землі (бажання отримати землю у власність) і ту партійну політику, через яку більшовики загравали з цими наймитами (обіцяли і навіть давали землю, поки це було вигідно для утвердження диктатури партапарату), щоб використовувати їх у своїх цілях. Тому в «більшовиках» ходили чи не всі ті, хто хотів того, чого не хотіла чи не могла влада. Можливо, якби народжувана українська держава у 1917- 1918 роках рядом конкретних кроків підтвердила, що існує для того, аби й безземельний нарешті відчув себе повноцінною людиною, то й російські більшовики в сільськогосподарській Україні не мали б ніякісінької підтримки (як це гарно проявилося 17 грудня 1917 року в Києві на Всеукраїнському з’їзді Рад). Але влада часів гетьмана Скоропадського діяла з точністю до навпаки.

    Та повернімося до подій 1918-го в Качківці. Отож качківчани цілком несподівано для себе отримують ватажка, за яким – хоч у вогонь, хоч під кулі. Качківська сільська самооборона набуває організованих обрисів. Зав’язує тісні стосунки з подібними структурами в сусідніх селах. Найтісніші – з кетросянами: разом навіть бойові навчання проводять, домовляються з іншими селами про спільний збройний опір у разі необхідності.

    ***

    І ось тобі маєш «спільний опір»: кетросяни пішли з позиції, качківчани залишилися, від писарівчан – ні слуху ні духу, австрійці ж – уже десь на підході. І відступати Федір Криворучко не міг. Точніше: не мав куди, бо назад у безземельні селяни під канчуки карателів і приниження розправою — не хотілося. Тим паче, що Криворучко відчував: саме зараз потрібен приклад успішного опору, тоді сусіди «прокинуться», приєднаються. Він мав особистий фронтовий досвід такого успішного опору в тих бойових умовах, у яких усе начебто проти тебе, а ти – не лише вистоїш, а й переможеш. Він вірив, що і його загін зможе перемогти. Він ходив уздовж лінії оборони і підбадьорював своїх хлопців: ми їм дамо прочухана, тим австрійцям!

    Він не був політиком і стратегом. Він був воїном.

  74. А тепер, у квітні місяці, німці в Києві розганяють соціалістичних балакунів із Центральної Ради і приводять до влади гетьмана Павла Скоропадського. За гетьманом – потужна команда тодішніх олігархів: промисловців, великих землевласників, грошових мішків. А раз так – то ніяким безземельним чи малоземельним селянам ніякої такої землі і волі не бачити. Буде те, що й у 1907 році: прийдуть карателі (цього разу не в козацькій, а в німецькій чи австрійській уніформі), особливо активних розстріляють чи посадять, панське повернуть панові, а безземельних ощасливлять статусом вічного наймита.
    Ямпільщина 1918-го – типова тогочасна Україна. Безсила повітова влада (тутешній комісар Гунько постійно депешує в губернію про свою безпорадність перед селами, що не хочуть йому підкорятися, і вже й на той бік Дністра поглядає: там стоїть добре організована і озброєна румунська армія, то чи не запросити б її сюди на «замирення» тутешнього населення?). «Населення» ж нуртує, бо від невизначеності, в яку його занурила влада, йому дуже погано «пахне». Селяни цілу зиму сподівалися, що вже цієї весни засіватимуть власні ниви, а не панське поле. Пани ж чекали, що влада нарешті поверне їм втрачене і все увійде у звичну колію. Окремі з них, щоб прискорити цей процес, навіть узялися наймати озброєні загони і силоміць «наводити порядок» у своїх селах. Не дрімали й селяни, яким самотужки доводилося відстоювати себе самих,- по селах створюються загони самооборони, очолювані місцевими ватажками. Робляться перші спроби якось скоординувати свої дії, ватажки домовляються про взаємодопомогу.

    А тим часом на територію Ямпільщини приходять австрійці: за умовами Брестської угоди вони мають забезпечити тут порядок, обеззброївши селян і допомігши утвердитись місцевій владі. Ця влада, в свою чергу, береться організувати заготівлю хліба, на який чекають голодна Німеччина і Австро-Угорщина. Словом, класичний український варіант: знать запрошує «помічників» з-за кордону, щоб собі самій і цим «помічникам» зробити «добре» коштом сільського дядька.

    Качківський «дядько» був саме типово безземельним дядьком, наймитом «на нашій не своїй землі»: основна маса тутешніх грунтів належала панові Флоріанові Раковському, селян-землевласників була жменя. Із промисловості – один млин. Торгівля – не місцева.
    Отож качківський дядько-наймит вийшов на поле бою відстояти своє право на землю і статус господаря на тій землі. І було тому дядькові дуже страшно виходити, бо століття наймитського буття виробили в нього вже й менталітет відповідний: вклонися низенько панові (дулю можеш тримати при тому в кишені), перетерпи, а пан уже якось про тебе подбає. Тут же треба було стати проти пана. Відкрито. І не з дулею, а з гвинтівкою, орудувати якою вправно дядько поки що не вмів. Але качківський дядько подолав страх і вийшов. Дуже значиму роль у тому зіграло те, що не сам же ж вийшов – онде й кетросяни в одній лаві, і писарівчани та дзигівчани обіцяли підтримати (наляканий розмахом селянської непокори ямпільський повітовий комісар доносив у губернію: Криворучкові присягнули вже сім тисяч селян!). А ще ж і командир у качківчан геройський – ні в кого більше такого немає!

  75. ***

    Щоб зрозуміти, за чим вийшли в поле качківчани, уявімо собі, що діялося в квітні-травні того далекого 1918-го на теренах України взагалі і на Ямпільщині зокрема. Після буржуазної революції і жовтневого перевороту в Петрограді розвалювалася Російська імперія. В Україні цей розвал знаменувався приходом до влади Центральної Ради і її першими кроками щодо розбудови української держави. Сьогодні вже ні для кого не таємниця, що та перша українська влада в багатьох моментах діяла не просто невправно, а – злочинно непрофесійно. Коли читаєш про те, як її рішеннями ліквідовувалася боєздатна армія, як ігнорувалися інтереси селянства, як запрошувалися в Україну німецькі та австрійські війська, то думаєш собі: але ж це все ніби навмисне робилося на руку російським більшовикам. Якийсь напівбандит Муравйов із нечисленним військовим підрозділом іде на столицю України – а її (столицю ж!) нікому захищати! А німці приходять, бо влада не може домовитися зі своїм народом про те, як же мають бути розв’язані його, цього народу, наболілі проблеми. Наприклад, проблема землі. Український селянин ще в першу російську буржуазну революцію 1905- 1907 років бунтував за землю і волю, та замість них отримав тоді нові злидні. А що ж тепер?

  76. Для кращого розуміння суті дискусії подаю статтю М.Девдери.

    ПОПІЛ КАЧКІВКИ…

    Роковинам подій травня 1918-го присвячується

    Я не знаю, куди дивитиметься забронзовілий Семен Ільницький, коли йому нарешті поставлять пам’ятник у Довжку. Але я знаю, куди дивиться зі свого качківського постамента Федір Криворучко: якраз туди, де на схилах за Казьонним мостом давно заріс травою колишній шлях на колишні Кетроси.

    Можливо, туди ж він дивився травневого дня далекого 1918-го року, коли Семен Ільницький зняв свій загін зі спільної лінії оборони і повів додому, а значно послаблені, ошелешені цим несподіваним відходом союзників качківчани спішно видовжували свої поріділі лави і з тривогою поглядали на дві дороги, по яких із Ямполя ось-ось можна було чекати приходу австрійських військ. Багато з них, уже охоплені тихою безнадією (адже відійшло з позицій більше бійців, ніж залишилося на них), ще сподівалися, що і їхній командир зараз накаже зніматися і йти в село.

    Але Криворучко такої команди дати не міг. Він добре розумів: те, за чим вийшли качківчани сюди, за село, можна здобути лише перемогою в бою. А шанси на перемогу поки що були.

  77. Панам Василю Кізці, КОЗАКу та Українцеві раджу подивитись відомий документальний фільм каналу 1+1 про голодомор — http://www.youtube.com/watch?v=XYcw_-80bas . Може трапиться так, що після перегляду, вам по черзі (або й водну мить всім відразу 🙂 ) відкриється справжня суть того, що написав Михайло Девдера. Саме такий погляд, мені здається поглядом справжнього Українця. Осмислити. Зрозуміти. Прийняти. Жити далі. Жити.

    Ви пани Кізка-КОЗАК-Українець попри нелюбов до компартії, на жаль, не пішли далі — також творите міфи про героїв, також хочете розстрілювати ворожі пам’ятники.

    Вибачте, та Ви не «рухівець». Для того, щоб ним бути, потрібно РУХАТИСЬ. А Ви -заклякли, завмерли, зависли.

    Якщо дуже заклопотані, спробуйте подивитись хоча б кінцівку фільму з 44 хвилини 46 секунди. А тоді прийміть історію свого народу з усіма його гараздами і негараздами, успіхами і неуспіхами, перемогами і поразками, вдалими рішеннями і помилками.
    Може тоді Ви зрозумієте, що жили ілюзією РУХу, а по справді лише тупцювали на місці. І почнете РУХАТИСЬ! Цього Вам і бажаю.

  78. Ситуація дискусії з приводу цих двох статей сама по собі дуже цікава. Михайло Девдера дієво любить Україну, про що, зокрема, пану Василю Кізці добре відомо. Василь Кізка — послідовний патріот, про що він неодноразово заявляв своїми публікаціями, та й пан КОЗАК це підтверджує. Решта учасників дискусії теж люблять свою країну. Тільки чомусь ця любов роз’єднує, замість того, щоб об’єднувати.

    Чим ситуація цікава? Тим, що учасники вищезгаданих подій теж бажали блага своїй країні, а от в тому, як його досягти — не дійшли згоди.

    Чи змінився український патріотизм з тих часів? І що, залежно від відповіді, чекає нас далі?

    І знаєте, в цій дискусії я побачив, що є люди, які готові любити свій народ таким, яким він є, приймати своїх ближніх. Такою людиною в цій розмові був vidok. Він для мене зразок справжнього ПАТРІОТИЗМУ. Коли любиш не лише мертвих, про яких точно знаєш, що вони достойні. А й теперішніх, з якими доля звела в часі й просторі.

    Інші, на жаль, демонстрували швидше ЕГОЇЗМ — любов до своїх переконань і зневагу до переконань ближніх. Чи можна любити Україну і не любити українців? (А українців любити й справді важко — вони такі різні).

  79. Тим, в чиїй уяві бійка між Кетросами і Качківкою продовжується до цих пір, хочу порадити спробувати пробачити своїх предків — так, як ви вже пробачили монголам, татарам, туркам, полякам, німцям, росіянам… але не братам-українцям. Бо, якщо простежити причинно-наслідкові зв’язки, то кожен з нас — прямо чи опосередковано, через батьків, дідів, прадідів… причетний до кожної минулої події. Тож спробуйте насамперед пробачити собі, бо в кожному з вас є гени тих, хто чинив зло, або з чиєї мовчазної згоди воно творились.

  80. Ф.Ю.Криворучко мій дідусь.Повний Геогріевський кавалер.Бабка Сяня \Олександра/

    розповідала про нього багато і він в апріорі не міг бути ворогом свого народу.

    Автору Козлікову хочу нагадати що соціальні гасла комуністів правельні \хоча я комуністів ненавиджу\ а багато хто на них повівся.Баглай Олександр Костянтинович м. Київ.

Обсуждение закрыто.