«БЕРКУТ»- незаконне військове формування!

Відповідно до  ст. 7 Закону України «Про міліцію» , міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Вона (міліція) складається з підрозділів:

  • кримінальної міліції;
  • міліції громадської безпеки;
  • транспортної міліції;
  • державної автомобільної інспекції;
  • міліції охорони;
  • судової міліції;
  • спеціальної міліції;
  • внутрішньої безпеки.


   Крім того, відповідно до частини  другої  статті 7   Закону України «Про міліцію», для   
забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе
народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного
забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України можуть
створюватись спеціальні підрозділи міліції.

Проте, наказ МВС України про створення спецпідрозділу  «Беркут»  не був зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а сам спецпідрозділ, як свідчать останні події,  фактично не виконує  функції спецпідрозділу міліції, закріплені в 2-й частині статті 7 Закону України «Про міліцію».

Причиною, відмови в реєстрації «Беркуту» могли стати лише ті обставини, що відповідно до  ст. 7 Закону України «Про міліцію» , на території України забороняється створення будь-яких військових або інших збройних формувань чи груп , не передбачених законодавством України. Таким чином Мін’юст не мав права  зареєструвати наказ МВС про створення  «Беркуту» , тому що це формування створювалось всупереч Закону « Про міліцію».


http://s019.radikal.ru/i633/1301/66/03669eced724.jpg

Крім того, Законом України « Про організаційно -правові основи боротьби з організованою злочинністю » передбачено і законно функціонує лише  один  спецпідрозділ — « Сокіл».

Всі інші спецпідрозділи МВС (Беркути, Тигри й інша звірина)- поза правовим полем України.

Zoom out

Отже, приходимо до очевидного  висновку, що спецпідрозділ « Беркут» є незаконним мілітарним утворенням, яке використовується, останнім часом, для розгону мирних демонстрацій та яке необхідно розформувати або, нарешті,  узаконити.

 

Підготував:

Єкс-начальник відділу УБОЗ,

підполковник міліції                                                                                  М.Саволюк

ЯК ЗАХИСТИТИСЬ ВІД ЗАЗІХАНЬ ДАІ

Ось які поради власникам автомобілів дають провідні юристи України:

https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRYEo0T6Jt3BiMpK_no6lw5buKbQNzVk-QvPp-gakqxVxBNj6fUzQ

«Як відомо, 29 грудня активісти Автомайдану та Євромайдану й величезна кількість прихильників демократичної та правової держави рушили на своїх автомобілях у напрямку резиденції Віктора Януковича. За різними даними, кількість автомобілів була від 4 до 10 тисяч.

Жодних ексцесів під час мирної їзди водіїв на автомобілях за офіційними повідомленням МВС чи ДАІ не було.

Однак, уже починаючи з 2 січня 2014 року й до сьогодні до власників автомобілів – саме до власників – за їх місцем проживання почали масово навідуватись працівники ДАІ, тероризувати їх по телефону, вручати їм повістки, запрошувати в ДАІ та чинити інший психологічний тиск.

У переважній більшості власникам автомобілів закидають, що вони нібито не виконали вимоги працівника ДАІ зупинитись, чим порушили відповідний пункт ПДР, що тягне за собою відповідальність, що її передбачено статтею 122-2 КУпАП.

Жодного з них не зупиняв працівник ДАІ. Більшість із тих, хто звертається, взагалі не перебував за кермом свого автомобіля в зазначений час. Однак усім цим та 10 тисячам інших небайдужих громадян, які висловили свою позицію, загрожує позбавлення права керувати транспортним засобом на 6 місяців.

Так система хоче показати, що в Україні не діють жодні закони, чи принаймні елементарні правові принципи, такі як принцип індивідуальної відповідальності. При цьому факт позбавлення прав на 6 місяців за рішенням суду на підставі абсолютно протиправних протоколів – уже неодноразово мав місце.

https://encrypted-tbn2.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTtK_VH8H4-WzoZgNryjRTb0mciBjqFfVug5SgvDGpDPArU1Pv_2w

У цій статті власникам та водіям транспортних засобів, щодо яких працівники ДАІ вчиняють протиправні дії, пропонуються механізми ефективного захисту та поради реальної поведінки.

Отож, якщо Вам телефонує працівник ДАІ або приходить додому із запрошенням, сповіщенням, повідомленням чи іншим документом – то його дії є протиправними, оскільки:

Пунктом 4.2 рішення КСУ від 22 грудня 2010 року, справа № 1-34/2010, встановлено: «Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.»

Тобто, при притягненні до адмінвідповідальності, посадова особа органу ДАІ зобов’язана діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, друга частина 19-ї статті Основного закону.

Можливості здійснювати розшук і вручення різного роду повідомлень не передбачено в жодному з нормативно правових актів, які регулюють діяльність працівників ДАІ.

Так, згідно із третім підпунктом 5-го пункту Положення про ДАІ МВС, працівники ДАІ під час виконання службових обов’язків мають право: вживати відповідно до законодавства необхідних заходів для розшуку осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень або переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, та викрадених транспортних засобів.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції з питань діяльності підрозділів ДПС ДАІ МВС, завданням підрозділів ДПС є: «Здійснення … розшуку транспортних засобів, водії яких зникли з місця скоєння ДТП, та транспортних засобів, які викрадені або якими незаконно заволоділи в межах території обслуговування під час введення відповідного оперативного плану».

Тобто при здійсненні дій, які не передбачені жодним законом та підзаконним нормативно-правовим актом – а саме розшуку водіїв, появи за місцем їх проживання, вручення повісток чи повідомлень, використовуючи своє службове становище, – працівники ДАІ вчиняють дії, які можуть бути кваліфіковані як перевищення влади або службових повноважень.

https://encrypted-tbn2.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTSP7D_jgzSkv_MuC-yush5-n6FYTEr9pXRX8v9n3yL0A_IE9Yu0Q

За фактом вчинення таких дій можна відразу ж подавати заяву в прокуратуру про злочин. Однак при цьому потрібно мати відео або інші докази того, що саме той чи інший інспектор ДАІ вчиняв такі дії.

У першу чергу, отримавши повідомлення працівника ДАІ по телефону або ж документальне запрошення в місцеве ДАІ, треба особисто подати, офіційно зареєструвавши, у відповідне ДАІ за місцем реєстрації вашого місця проживання «Пояснення щодо заперечення можливого порушення ПДР».

Це пояснення повинно бути долучено до матеріалів адмінсправи, якщо протокол таки буде оформлено, і буде додатковим аргументом незаконності дій працівників ДАІ.

За схемою, яка розроблена й діє по всій Україні, ДАІ діє таким чином:

1. За допомогою камер зовнішнього спостереження та інших засобів фіксуються всі номери автомобілів, які були біля села Нові Петрівці 29 грудня 2013 року.

2. Встановлюються власники автомобілів, номера яких удалось відслідкувати.

3. Оформлюється фальсифікований документ, який називають «рапорт», де якийсь інспектор ДАІ вказує, що він нібито зупиняв автомобіль за державним номерним знаком таким-то, і цей автомобіль не виконав його вимоги про зупинку.

4. Усі сфальшовані рапорти розсилаються по місцевих відділах ДАІ за місцем реєстрації автомобіля або місцем проживання власника автомобіля.

5. Місцеві працівники ДАІ тероризують власників автомобілів по телефону або приходять додому, усіма способами намагаючись забезпечити явку водія до ДАІ, а у випадку неявки зупиняють на відповідних КПП.

6. У присутності власника автомобіля, якщо він з’явився, або в його відсутності оформлюють на підставі рапорту протокол про адмінправопорушення.

7. Усі такі протоколи направляють кур’єром до суду, де, як свідчить практика, у надзвичайно стислі строки, часто з викликом по мобільному телефону, ухвалюють постанови про застосування максимально можливої санкції – позбавлення права керувати транспортним засобом на 6 місяців.

При цьому всі дії по реалізації такої схеми є прямим порушенням усіх можливих юридичних норм та можуть містити ознаки кримінально караних діянь, що їх передбачено статтями 365 та 366 КК.

https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQgXpNleSSSMTFO-T2fdPpVtrCrTmeYN7sT3GY1DsPo-M3JaDHn

Так, складення рапортів при вчиненні порушення ПДР не передбачено жодним законом України та підзаконним нормативно-правовим актом.

Можливість складення рапорту передбачена лише пунктом 15.8 Інструкції з питань діяльності підрозділів ДПС ДАІ МВС, який передбачає: «При порушенні ПДР … водіями оперативних транспортних засобів працівником підрозділу ДПС складається рапорт у якому зазначаються місце, час, марка транспортного засобу, його колір, номерний знак, обставини скоєного порушення ПДР та стаття КУпАП, якою передбачена відповідальність за його вчинення».

Тобто лише коли порушення вчинюється не звичайним водієм звичайного автомобіля, а водієм оперативного транспортного засобу, зокрема: органів внутрішніх справ, СБУ, підрозділів Внутрішніх військ, Міноборони, пожежної безпеки, служби державної охорони та інших – можливе складення рапорту.

І навіть у цьому випадку мова йде саме про водія – а не власника! – і працівник ДАІ повинен мати додаткові докази фото- і відеозаписів факту порушення.

Крім цього, складення рапорту щодо власника автомобіля без установлення реального водія – тобто дійсного порушника – саме по собі є порушенням конституційного принципу індивідуальної відповідальності.

Із цього приводу є вже згадуване абсолютно чітке й однозначне рішення КС, яким передбачено обов’язковість встановлення особи порушника та доведення особистої відповідальності, а також неможливість покладання вини на «власника автомобіля», пункт 4.3:

«Згідно із частиною другою 61-ї статті Конституції юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою 33-ї статті КУпАП, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність…

КС, виходячи з конституційного принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, правової доктрини, положень Кодексу … та своєї правової позиції, за якою «суб’єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа», абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року N7-рп/2001 у справі про відповідальність юридичних осіб, вважає, що суб’єктом, який підлягає адміністративній відповідальності в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, є фізична особа».

При цьому так звані рапорти складаються лише щодо власника автомобіля, який нібито не зупинявся на вимогу працівника ДАІ.

Як відомо, згідно з пунктом 2.1 ПДР за кермом автомобіля може перебувати будь-яка особа, яка має реєстраційний документ на автомобіль та право керування транспортними засобами.

Більше того, оформлення протоколу не в момент порушення, а на підставі підробленого рапорту, є протиправним.

Адже відповідно до 254-ї статті КУпАП та пункту 4.1 наказу МВС №77 від 26 лютого 2009 року, «у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху працівник ДАІ МВС складає протокол про порушення, копія якого під підпис вручається особі, яка притягається до відповідальності«. Тобто працівник ДАІ може скласти протокол, лише припинивши адміністративне правопорушення та встановивши особу порушника.

Навіть, якщо водій не зупиняється на вимогу, то відповідно до 16-го пункту Інструкції з питань діяльності підрозділів ДПС, працівник ДАІ зобов’язаний переслідувати відповідного порушника.

В окремих виняткових випадках, як-от залишення місця ДТП, протокол дійсно може бути оформлений після вчинення порушення – однак не на підставі рапорту, адже це не передбачено жодним нормативно-правовим актом, а лише й виключно на підставі належних та допустимих доказів.

Згідно з 251-ю статтею КУпАП, «доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких… посадова особа встановлює наявність чи відсутність адмінправопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами».

Тому, якщо Ви вже стикнулися із ситуацією, коли щодо Вас таки оформили протокол про адміністративне правопорушення на підставі незаконного рапорту, Вам необхідно звернутись в суд за місцем реєстрації вашого автомобіля або вашого проживання з Поясненням у справі про адміністративне правопорушення.

Після цього радимо, якщо Ви дійсно не були за кермом, або якщо у Вас є відеодоказ того, що вас не зупиняли – подати Заяву про злочин у прокуратуру.

А також – окремий позов по Кодексу адмінсудочинства щодо протиправних дій інспектора ДАІ, який оформив протокол і, у випадку, якщо відомо п.і.б. інспектора, який склав рапорт – зразок Позову в порядку КАСУ.

Після того як Ви зареєстрували заяву про злочин та подали окремий позов про протиправність дій працівника ДАІ, необхідно зареєструвати Клопотання про зупинення розгляду адміністративної справи за протоколом, направленим ДАІ, до вирішення іншої справи.

При цьому навіть якщо суд не зупинить розгляд адмінсправи, через те що прямої такої можливості не передбачено КУпАП – усі Ваші кроки будуть точно достатніми для того, аби суд задумався над тим, чи діяти з Вами «по схемі»?

Чи, усе-таки, варто хоч у найменшій мірі зважити на існування законів та Конституції?»

Розміщено за ініціативи ГО «Інститут сприяння демократичному розвитку громад»

10.01.2014 р.


ВІННИЦЯ ПРО ПРАВА ДИТИНИ

Місто Могилів-Подільський було представлено в особі керівника правозахисної організації ГО «інститут сприяння демократичному розвитку громад», позаштатного кореспондента газети  «33-й канал» Михайла Саволюка.

Протягом трьох днів учасники аналізували Конвенцію ООН про права дитини, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, інші  міжнародні та національні нормативні документи  у сфері Прав Дитини,  ознайомилися з рішеннями ЄСПЛ, які стосувалися порушень Прав Дитини, визначали проблеми, які потребують висвітлення в засобах масової інформації та їх наповнення. Також отримали навички планування інформаційних кампаній.

Найцікавішою і найпотрібнішою  в анкетах оцінки учасники визначили сесію «Матеріали ЗМІ крізь окуляри Прав Дитини», під час якої  вони аналізували статті і дописи в блогах  про дітей  і визначали, як би вони написали ці матеріали тепер, отримавши на тренінгу нові знання, що змінили б, в кого взяли б коментар, як розмовляли б з дитиною, чи друкували б фото дитини та її анкетні дані.

Учасниками тренінгу було жваво обговорено проглянутий фільм «Діти за гратами» в якому йдеться про більш як 1,5 тис. дітей, що пербувають в Україні за гратами через правопорушення, за які в цивілізованих країнах взагалі не пердбачено такий вид покарання.

Усі учасники прийшли до думки, що необхідно негайно реформувати Кримінальну юстицію щодо неповнолітніх в Україні так як діюче законодавство направлене не на профілвктику підліткової злочинності, а на створення,  фінансування та поповнення рядів армії криміналітету за рахунок молодих людей.

Учасники тренінгу вважають, що  тепер їх  статті про дітей стануть якіснішими. Також вони на практиці зможуть допомогти іншим людям, які потребуватимуть вирішення проблем з захистом Прав Дитини.

Тренінг відбувся у місті Вінниці  за підтримки Відділу Преси, Освіти та Культури Посольства США в Україні.

Інформаційну  підтримку  в проведенні тренінгу надали офіс ЮНІСЕФ в Україні, міжнародний жіночий правозахисний центр Ла-Страда Україна, Данська Рада у справах біженців, Міжнародна Амністія, Жіночий Консорціум, програма Розуміємо права людини та громадська організація «ПРАВО».

Інші матеріали по темі:





20 листопада 2012 р. набув чинності новий КПК

Новим Кримінальним процесуальним кодексом розширено перелік підстав для затримання особи чи взяття її під варту, обмежуються терміни перебування під вартою у СІЗО: за незначні і середньої тяжкості злочини – до 6 місяців, за тяжкі і особливо тяжкі – до року.

Згідно з положеннями нового КПК, адвокати отримують значно більше повноважень. Зокрема, заявляти клопотання про виклик свідків чи вилучення якихось документів, проте ме матимуть достатнього права на рівні із правоохоронними органами проводити паралельне розслідування справи для збору матеріалів на зихист свого клієнта. Та й  адвокатом в теперішніх умовах  зможе стати не кожен, а все буде залежатти від лояльності до влади.

При цьому в новому кодексі виключено норму, яка дозволяла залучати до захисту обвинувачених їх близьких родичів, чим суттево погіршено права людини на захист від незаконного кримінального переслідування. Адже не всі звинувачені будуть мати змогу найняти дорогих професійних адвокатів.

Новий КПК передбачає створення Державного бюро розслідувань.

Ще 14 травня Президент України Віктор Янукович підписав Кримінальний процесуальний кодекс, а також Закон №4652-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України».

Верховна Рада ухвалила Кримінальний процесуальний кодекс України у символічну  ніч на 13 квітня.

Парламент розглядав у другому читанні проект КПК чотири дні, починаючи з 10 квітня. Проте, якщо 10 і 11 квітня засідання ВР оголошувалися закритими, то пленарне засідання, яке почалося о 10.00 12 квітня, завершилося тільки 13 квітня близько 4.10 ранку.

Всього до кодексу було внесено понад 3700 поправок, але  майже без  жодної поправки внесеної опозицією. Опозиція заявила, що КПК ухвалено з порушеннями.

Громадськість закликала Президента не підписувати КПК через порушення процедури його ухвалення та її голос не було почуто.

Отже диктатура продовжує наступ на права громадян.

Щоправда необхідно відмітити і позитивні моменти якими було розбавлено новий КПК, мабуть для того щоб замаскувати безпрецидентні права прокурорів та слідчих, які мали хіба що служби НКВС.

До таких позитивів можна віднестите те, що  досі, щоб почати розслідування і зареєструвати справу, слідчий міг довго з’ясовувати доцільність такої дії. Відповідно ж до нового КПК, із 20 листопада кримінальне провадження відкриватиметься за будь-якою заявою особи. Тобто, будь-який відділ міліції не матиме права відмовити у реєстрації справи і буде зобов’язаний внести її у спеціальний електронний реєстр, до якого матимуть доступ лише працівники правоохоронних органів.

До 20 листопада усі вони отримають спеціальний електронний ключ для того, щоб мати змогу реєструвати звернення громадян. В МВС твердять, що Єдиний реєстр досудових розслідувань вже створено, і для доступу до нього інтернет встановили в усіх відділках міліції.

Не менш помітними зміни будуть у судовій системі. Новий КПК встановлює, що суддя не зможе відправляти кримінальну справу на дорозслідування, а зобов’язаний буде ухвалити або обвинувальний, або виправдальний вирок.

Для суддів часто спрямування справи на досудове розслідування було прикриттям для того, щоб не ухвалювати виправдального вироку, бо до таких вироків дуже скептично ставилися органи прокуратури і слідство. Через такі виправдальні вироки іноді судді стамі ставали обєктами для кримінального переслідування.  Тепер же суддя має набратися мужності і ухвалити або обвинувальний, або виправдальний вирок.

На думку авторів Кодексу, наслідком нової судової практики стане зростання кількості виправдальних вироків. Андрій Портнов із адміністрації президента нагадує, що зараз, за статистикою, лише 0,2% підозрюваних у скоєнні злочину суд виправдовує. За його прогнозами, у перші роки дії КПК їх стане 15%, далі — 30-35%. Тобто, вже й сама влада визнає, що біля 30% засуджених відправляють за грати безпідставно (Ю.Луценко та Ю.Тимошенко не в рахунок).

КПК передбачає запровадження судових слухань у режимі відеоконференцій, це має стати нормою. Проте, за кілька днів до запровадження Кодексу такі технічні можливості мають лише апеляційні суди і Державна пенітенціарна служба України.

Так само дуже незначною є кількість обладнаних судових залів огорожами із оргскла замість металевих кліток, що також передбачено новим Кодексом.

У судах також з’являться присяжні, але їх участі у процесі зможуть вимагати лише особи, яким загрожуватиме довічне ув’язнення.

Проте і правозахиснків, і самих суддів дивує, чому до суду присяжних увійде лише три особи, як і за часів СРСР, коли існувала система народних засідателів, а також чому на присяжних можуть розраховувати лише особи, що підозрюються у скоєнні найтяжчих злочинів. Насторожує й те, що при існуючій тоталітарній системі  суди присяжних можна буде з легкістю перетворити в  сумнозвістні «трійки».

Новий Кодекс запроваджує нову посаду — «слідчого судді», якої досі не було в Україні. Внаслідок цього кількість суддів вже збільшилася на майже 1200 осіб. До функцій слідчого судді буде передано низку повноважень, які дотепер мали слідчі і прокурори. Зокрема, саме слідчий суддя ухвалюватиме рішення про запобіжний захід стосовно особи, а загалом слідчі дії, які стосуються захисту прав і свобод громадянина, будуть перенесені до суду.

Радикальною правники називають норму КПК про інститут угод, які можуть укладатися не лише між потерпілим і підозрюваним у скоєнні злочину, але й між прокурором і підозрюваним. Така угода даватиме право у випадку скоєння певних видів злочинів сплатити грошову компенсацію замість відбування покарання за ґратами. Проте вже зараз правозахисники кажуть, що саме ця новація стане причиною зловживань і корупції, оскільки пропозицій «домовитися» може побільшати і скористатись цією «послугою» зможуть в першу чергу не ті,  що притягуються до суду помилково, а ті що насправді  є злочинцями, багато накрали та можуть з легкістю відкупитись.  Іншим же доведеться влазити в борги або сидіти. Отже ця норма КПК значно полегшує становище лише справжнім злочинцям.

А хто ж  і для кого цей кодекс і писав?

20.11.2012 р.

Підготував                                                           М.Саволюк

 


Конституційний Суд скасував гласність та розвязав руки казнокрадам!

1Приводом для розгляду справи начебто стало   конституційне подання Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України .

Якщо це саме так,  то  можна сміливо вважати, що  саме в Жашкові  знаходяться найвпливовіші корупціонери  України,  яким гласність стала поперек горла.

Важливо знати, що  рішення Конституційного  Суду  України має найвищий статус  у  ієрархії нормативних актів, і тому журналісти, громадські організації та просто громадяни  муситимуть ним керуватися.

Не виключено, що після цього  рішення  КС в  український парламент буде внесено  й відповідний законопроект  про внесення  змін до  Закону України «Про доступ до публічної інформації «,  щоб  остаточно закріпити в ньому   недоторканість чиновників.

Отже, Конституційний Суд підсунув народові України на початку 2012 р.  чергову капость. Для когось, після рішеннь по коаліції тушок і скасуванню Конституції, вона, ця капость,   може здатися   не такою вже й великою.

Але, як казали древні, всіляка свобода втрачається  не раптово, а поступово.

То кого   ж захищає рішення Конституційного суду і як воно корелюється з Законом «Про доступ до публічної інформації»?

В рішенні Конституційного Суду йдеться про те, що про чиновників та депутатів не можна без їхнього дозволу поширювати жодну інформацію та постановлено, що «збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди… є втручанням у її особисте та сімейне життя і допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини”. А “конфіденційною” інформацією служителі Феміди назвали “будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї…”.

Таким чином Конституційний суд «засекретив» майже всю інформацію, розголошення якої є неприємним фактом  для чиновників-корупціонерів.

У рішенні Конституційного Суду в кількох місцях захищено членів сімей чиновників та депутатів, від збору та оприлюднення інформації про них, в тому числі про їхнє майно. Що й не дивно: самі судді, як і міністри з депутатами, радо переписують свої «тяжко зароблені непосильною працею» статки на родичів.

А тому було би досить дивним, якби нинішній склад Конституційного Суду не захистив цю, таку приємну для самих себе   та  інших чиновників- , практику.

Відтепер, згідно рішення КС України, «конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов…».   Тобто, лише  сам корупціонер може давати дозвіл на оприлюднення фактів про його корупційні дії!?

Щоправда, Конституційний Суд повторив норму закону «Про захист персональних даних», згідно з якими збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації все-таки «допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

Тобто, всі «чудіння» представників нинішньої влади, що якимось чином не вгодили   паханам, або промахи опозиції  можна автоматично  записувати в такі, що стосуються «інтересів національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

Але це зможуть робити лише спецслужби, бо лише вони мають право визначати яка семе інформація  може бути розповсюджена в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Є підозра, що цією інформацією буде компроматеріал саме відносно представників опозиційних сил.

Крім того, тепер, за бажання, кожен «потерпілий» чиновник чи депутат, або їхні родичі, зможуть подавати в суд на ЗМІ чи громадських діячів  і доводити, що він хоча і крав безбожно, але  без завдання шкоди «інтересам національної безпеки, економічному добробуту та правам людини».

Таким чином, відтепер над  ЗМІ, громадськими діячами  висітиме загроза відповідати в «найсправедливішому і найнезалежнішому» суді України за статтею 182 Кримінального Кодексу, за якою «Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу караються штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи, – караються арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк. Істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян».

Отже,  Конституційний Суд  України прийняв не просто рішення, яке направлене на знищення залишків свободи в Україні, а  рішення на  остаточне встановлення  тоталітарного режиму. Того режиму  де діючій  владі дозволено виключно все, а  опозиційним силам  лише  драконівські  закони.

А щодо гласності, то її мабуть пора згасити, бо ж вона – якась незручна і навіть небезпечна. Особливо для патологічних казнокрадів і хабарників, прффессорів  які так смачно годують  «непідкупну та незалежну»   суддівську  братву.

30.01.12 р.

Директор  Інституту сприяння

демократичному розвитку громад                            М.Саволюк

ЗАКОН ПРО СУДОВИЙ ЗБІР

У 2010 році істотно обмежили строк звернення до адміністративного суду з приводу оскарження дій владних суб’єктів, а 8 липня 2011 р. року Верховна Рада України, продовжуючи “поздоровлення” народові – напевне вже до Дня Незалежності, прийняла Закон № 3674-VI “Про судовий збір”.

Сам по собі такій закон був безумовно потрібний, адже до цього часу існує незрозуміла система сплати при подачі позову і державного мита і збору на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду. І те і інше йде до бюджетів, а судам фактично нічого не попадає, люди змушені, сплачуючи не відомо за що при подачі позовів кошти (деколи – чималі), добровільно-примусово ще й надавати судам поштові конверти, марки, папір, адже держава суди майже не фінансує.

Закон складено досить продумано, та головна його проблема в тому, що влада цим законом явно продовжує курс на обмеження доступу населення до правосуддя. На цей час це зроблено шляхом досить істотного підвищення розміру судового збору за подачу позовів і заяв до судів першої інстанції і дуже значного підвищення судового збору при касаційному оскарженні рішень судів. Ставки судового збору при зверненні до господарських судів взагалі стали космічними. Введено сплату судового збору в окремих випадках – в яких раніше ні чого сплачувати не було потрібно, наприклад за подачу заяв про забезпечення доказів або забезпечення позову. За окремими змішаними позовами знадобиться сплачувати одночасно 2 різних ставки судового збору.

В цілому слід зазначити, що звернення за судовим захистом стає все більш дорогим “задоволенням” і “задоволенням” для більш заможних громадян. Напевне, на погляд авторів законопроекту, не має чого “черні” всілякими дрібницями відволікати державні судові установи від судових спорів “еліти”. Та й ще доходи держбюджету дещо підвищаться і не знадобиться витрачати кошти на збільшення апаратів судів, які на цей час є перевантаженими. Доречи, авторами законопроекту, згідно картки закону, є депутати від Партії регіонів Мірошниченко Ю.Р. та від Блоку Юлії Тимошенко Пилипенко В.П. і Писаренко В.В. (народ повинен знати своїх “героїв”), хоча слід зазначити, що до цього долучився майже весь депутатський корпус.

Та повернемось до змісту Закону. Цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Судовий збір за цим новим законом – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи – підприємці, які звертаються до суду.

Судовий збір справляється:

  • за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;
  • за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;
  • за видачу судами документів.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Тобто, оскільки на початок (на 1 січня) цього 2011 року місячна мінімальна зарплата становила  941,00 грн., те саме ця сума буде братися як розрахункове число протягом усього року. Аналогічно – протягом усього 2012 р. буде братися як розрахункове число мінімальна зарплата за станом на 1 січня 2012 р.

Розміри ставок судового збору (у тих випадках, коли в статті, виходячи з розміру мінімальної зарплати, зазначені розміри ставок у конкретних цифрах – це стосується лише періоду з 1.11.2011 р. до 31.12.2011 р.)

1. За подання до суду:

1) позовної заяви майнового характеру – 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів заробітної плати. Тобто, з 1.11.2011 р. – не менш ніж 188,20 грн. (поки – не менш ніж 51 грн.) і не більше 2823,00 грн. (поки – не більше 1700 грн.);

2) позовної заяви немайнового характеру – 0,1 розміру мінімальної заробітної плати (94,10 грн.);

3) позовної заяви:

  • про розірвання шлюбу – 0,1 розміру мінімальної заробітної плати (94,10 грн.);
  • про поділ майна при розірванні шлюбу – відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати

4) заяви про видачу судового наказу – 50 відсотків ставки, що визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом у порядку позовного провадження

5) заяви у справах окремого провадження – 0,1 розміру мінімальної заробітної плати (94,10 грн.);

6) позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, а саме:

  • позовної заяви немайнового характеру – 0,2 розміру мінімальної заробітної плати
  • позовної заяви про відшкодування моральної шкоди – визначається з урахуванням ціни позову, що встановлюється згідно з підпунктом 1 цього пункту

7) заяви про перегляд заочного рішення 0,1 розміру мінімальної заробітної плати

8) апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми

9) касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду – 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 70 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми

10) заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми

11) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України – 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 70 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми

12) апеляційної скарги на судовий наказ – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті за подання заяви про видачу судового наказу в наказному провадженні

13) заяви про забезпечення доказів або позову – 0,1 розміру мінімальної заробітної плати

14) апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду – 0,1 розміру мінімальної заробітної плати

15) заяви про скасування рішення третейського суду – 0,5 розміру мінімальної заробітної плати

16) заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду – 0,2 розміру мінімальної заробітної плати

17) заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду – 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

2. За подання до господарського суду:

1) позовної заяви майнового характеру – 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

2) позовної заяви немайнового характеру – 1 розмір мінімальної заробітної плати;

3) заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову – 1,5 розміру мінімальної заробітної плати;

4) апеляційної скарги на рішення суду – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

5) касаційної скарги на рішення суду – 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

6) заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

7) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України – 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

8) апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду – 0,5 розміру мінімальної заробітної плати;

9) заяви про скасування рішення третейського суду – 2 розміри мінімальної зарплати;

10) заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду – 1,5 розміру мінімальної заробітної плати;

11) заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду – 2 розміри мінімальної заробітної плати.

3. За подання до адміністративного суду:

1) адміністративного позову:

  • майнового характеру – 1 відсоток розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат;
  • немайнового характеру – 0,03 розміру мінімальної заробітної плати (28,23 грн.);

2) апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

3) касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду – 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 70 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

4) заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

5) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України – 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 70 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

6) апеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду – 0,05 розміру мінімальної заробітної плати;

7) заяви про забезпечення доказів або позову – 0,1 розміру мінімальної заробітної плати

8) заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду – 0,1 розміру мінімальної заробітної плати;

4. За видачу судами документів:

1) за повторну видачу копії судового рішення – 1 гривня за кожний аркуш копії;

2) за видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа – 3 гривні;

3) за роздрукування технічного запису судового засідання – 5 гривень за кожний аркуш тексту на папері формату А4;

4) за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання – 15 гривень;

5) за виготовлення копії судового рішення у разі, якщо особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов’язків, звертається до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення такої копії згідно із Законом України “Про доступ до судових рішень” – 1 гривня за кожний аркуш копії.

Судовий збір не справляється за подання:

1) заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;

2) заяви про скасування судового наказу;

3) заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення;

4) заяви про поворот виконання судового рішення;

5) заяви про винесення додаткового судового рішення;

6) заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою або недієздатною, або з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менш як три роки;

7) заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням;

8) заяви про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

9) заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

10) заяви про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

11) заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

12) заяви про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

13) позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду;

14) заяви про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у разі, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України та/або органи опіки та піклування або служби у справах дітей.

Пільги щодо сплати судового збору. Від сплати судового збору звільняються:

1) позивачі – за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

2) позивачі – за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;

3) позивачі – за подання позовів про стягнення аліментів;

4) позивачі – за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”;

5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники – за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;

6) позивачі – за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину;

7) державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі – за позовами, що пов’язані з порушенням їхніх прав;

8) інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

9) інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп;

10) позивачі – громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

11) органи прокуратури – при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді;

12) Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у справах, що вирішуються на підставі законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про здійснення державних закупівель;

13) Міністерство юстиції України – за подання позовів про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України;

14) позивачі – за подання позовів про уточнення списку виборців;

15) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування – за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з відчуженням земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

16) військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і проходять службу у військовому резерві, – за подання позовів, пов’язаних з виконанням військового обов’язку;

17) позивачі – за подання позовів про відшкодування збитків, завданих внаслідок неповернення у строки, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, залучених до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян;

18) Пенсійний фонд України та його органи; органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального захисту інвалідів і його відділення;

19) громадські організації інвалідів (спілки та інші об’єднання громадських організацій інвалідів), їх підприємства, установи та організації, громадські організації ветеранів, їх підприємства, установи та організації – за подання позовів, з якими вони звертаються до суду;

20) органи праці та соціального захисту населення – за подання позовів щодо призначення і виплати всіх видів державної соціальної допомоги, компенсації, виплат та доплат, установлених законодавством.

Повний текст дивись на: » Адвокат Кучерявый О.П. » Новий закон про судовий збір»

Цей Закон набрав чинності з 1 листопада 2011 року.

Закон України  Про судовий збір

Проект Закону про судовий збір

Інститут сприяння демократичному розвитку громад

Захисником у кримінальному процесі може бути не лише адвокат!

24 листопада 2011 року Європейський суд з прав людини (далі — Суд, ЄСПЛ) оприлюднив рішення у справі «Загородній проти України», яким встановлено, що недопуск в кримінальному процесі як захисника підсудного «фахівця в галузі права», який не має адвокатського свідоцтва, є порушенням права на справедливий суд, передбаченого пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, суд наголосив, що така ситуація є несумісною із принципом правової певності, що, в свою чергу, є складовою принципу верховенства права.

Суд неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, при цьому одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності.

Право на доступ до судів охоплює вимогу статті 6(1) стосовно судового процесу. Процесуальні вимоги самі по собі є недостатніми для встановлення повного змісту статті 6(1); це лише елементарні гарантії, такі самі як ті, що відрізняють судовий процес від інших способів визнання юридичного становища особи. Саме ці вимоги, у поєднанні з доступом до судів, становлять суть верховенства права. Гарантії будуть важити значно менше, якщо право доступу до них не буде складовою частиною статті 6(1). Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства»

Так, скаржник уклав угоду про надання правової допомоги у порушеній відносно нього кримінальній справі із юристом, який хоча і мав свою юридичну практику, проте не був адвокатом, у зв’язку з чим в подальшому обраного скаржником захисника не було допущено до подальшої участі в кримінальній справі.

Питання допуску в якості захисника в кримінальному процесі юриста, який не має адвокатського свідоцтва, є доволі проблемним та актуальним в правозахисній діяльності.

Згідно зі статею 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Такі ж вимоги ставляться до захисника свідка, запрошеного ним для надання правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за участю свідка.

Проте, незважаючи на законодавчо закріплене право фахівця галузі права на захист особи в кримінальному процесі, правоохоронні органи часто не допускають юристів без адвокатських посвідчень до участі в кримінальній справі ні в якості захисника підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) , ні в якості захисника свідка, посилаючись, при цьому на частину другу статті 59 Конституції України, що встановлює, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. N 13-рп/2000 визнано неконституційним положення частини першої статті 44 КПК, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У справі «Загородній проти України» Європейський суд з прав людини посилається саме на це рішення Конституційного суду України. Навіть після внесення відповідних змін до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, на практиці юристи без адвокатського свідоцтва не завжди допускаються до участі у справі як захисники.

Так, у вказаному рішенні Конституційний суд України визначив, що положення міжнародно-правових актів, що передбачають право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист, відтворені у положеннях частини першої статті 59 Конституції України, які закріплюють право кожної фізичної особи на правову допомогу і право вільного вибору захисника з метою захисту від обвинувачення.

Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитись як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвоката, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року.

Таким чином, Конституційний суд визначив принципи гарантії права на захист, які закріплені в міжнародно-правових актах, та відображені в статті 59 Конституції України. Суд розтлумачив, що захист підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) не підлягає обмеженню лише особами, які є адвокатами, а таке обмеження, безумовно, є порушенням статті 59 Конституції України. При цьому, навіть за умови існування спеціального закону, таке обмеження не відповідає Конституції, тобто є незаконним.

При цьому, незважаючи на зазначене рішення Конституційного суду, у 2003 році Пленум Верховного суду України, виносить Постанову № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», якою вказує, що при вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі належить також з’ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам. ВСУ визнає правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців (юристів без адвокатського свідоцтва) до здійснення захисту в кримінальних справах, що по суті нівелює висновки Конституційного суду України щодо застосування статті 59 Конституції України, а як відомо, норми Конституції є нормами прямої дії.

Більше того, на момент прийняття названої Постанови Пленуму Верховного Суду України, набули чинності зміни до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, який по своїй суті є законом та відповідно до якого як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

При цьому, на нашу думку, положення статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України «фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги» не можна тлумачити як таке, що вимагає прийняття спеціального закону для можливості реалізації громадянами права на захисника в особі юриста, що не є адвокатом. Право особи на захисника, звісно, не є абсолютним, але, як зазначив Європейський суд з прав людини в інших рішеннях, в тому числі щодо України (Croissant v. Germany, 25 September 1992, рішення в справі «Шабельник проти України»), таке право може бути обмежено лише на підставі відповідності такої необхідності інтересам правосуддя, так, наприклад, як необхідність наявності у захисника вищої юридичної освіти.

Рішенням у справі «Загородній проти України», Європейський суд з прав людини встановив, що правова непевність щодо права на вільний вибір захисника в кримінальному процесі за відсутності відповідного спеціального закону є порушенням права особи на справедливий суд.

Таким чином, ЄСПЛ визначив, що неправильною є позиція, за якої особі, яка не є адвокатом, відмовляють в участі в кримінальній справі у якості захисника, посилаючись при цьому на відсутність спеціального закону, який надавав би йому таке право.

Відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконанням рішення ЄСПЛ є, в числі іншого, вжиття заходів загального характеру, що є заходами, спрямованими на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; внесення змін до адміністративної практики.

Таким чином, сподіваємось, що в найближчому майбутньому дана ситуація буде виправлена шляхом внесення змін до чинного законодавства або хоча б зміною усталеної правозастосовчої практики.»

Всеукраинская сеть ЛІГА:ЗАКОН

 

 

Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 № 3206 вступив в дію з 01.07.2011 р.

Основні положення Закону:

1) термінологія та визначення основних інститутів узгоджені із Конвенцією ООН проти корупції та Кримінальною і Цивільною конвенціями Ради Європи проти корупції (зокрема поняття корупції, конфлікту інтересів, корупційного правопорушення);

2) визначено широкий перелік суб’єктів корупційних правопорушень відповідно до міжнародних стандартів. До такого переліку віднесено, зокрема, найвищих посадових осіб держави, державних службовців, службовців місцевого самоврядування, суддів, військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, керівників державних підприємств і організацій, службових осіб  юридичних осіб приватного права (лише у певних випадках), посадових осіб іноземних держав або міжнародних організацій;


3) визначено систему органів, що здійснюють заходи із запобігання та протидії корупції. На Уряд покладаються спрямування та координація органів виконавчої влади щодо запобігання та протидії корупції. Передбачено створення нового органу, відповідального за координацію реалізації антикорупційної стратегії, визначеної Президентом України. Спеціально уповноваженими суб‘єктами у сфері протидії корупції визначено прокуратуру, спецпідрозділи МВС, СБУ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах. На ці органи покладаються виявлення фактів корупції, проведення оперативних заходів, складання протоколів про адміністративні правопорушення, розслідування кримінальних справ.

Крім того, передбачено, що в органах державної влади запобігання, виявлення, а у визначених законом випадках – припинення корупційних правопорушень покладаються на спеціально уповноважені підрозділи. Такі підрозділи

4) встановлено перелік обмежень, спрямованих на запобігання та протидію корупції, зокрема, щодо неправомірного використання наданих повноважень або службового становища, сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, одержання дарунків, роботи близьких осіб, переходу на роботу у приватний сектор після закінчення роботи на державній службі, запобігання конфлікту інтересів;

5) запроваджено спеціальну перевірку при прийнятті на роботу. Під час перевірки встановлюється достовірність відомостей щодо притягнення кандидата на посаду до відповідальності за корупційні правопорушення, щодо даних, зазначених у фінансовій декларації,  наявності корпоративних прав, стану здоров‘я, освіти, наукового ступеня;

6) встановлено вимоги щодо фінансового контролю за майном, доходами, витратами осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Разом із тим, реалізація цієї статті потребує прийняття законопроекту про фінансовий контроль за доходами та видатками осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в якому буде передбачено, зокрема механізм перевірки декларацій;

7)  передбачено обов’язок публічних службовців вживати заходів щодо запобігання конфлікту інтересів. Реалізація цієї норми потребує прийняття спеціального закону, у якому має бути визначено способи врегулювання конфлікту інтересів, а також механізм контролю за дотриманням цих правил службовцями;

8) законодавчо закріплено здійснення Міністерством юстиції антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів. Фактично Мін‘юст таку експертизу здійснює з липня минулого року.

9) передбачено вимоги щодо звітування державних органів перед громадськістю: спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики щороку готуватиме та оприлюднюватиме звіт про результати проведення заходів із запобігання та протидії корупції;

10) з метою забезпечення прозорості у діяльності службовців заборонено обмежувати доступ до інформації щодо розмірів та видів благодійної допомоги що надається чи одержується публічними службовцями, а також розміри та види оплати праці публічних службовців, дарунки отримані ними;

10) встановлено заборону на одержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуг та майна, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку;

11) передбачено обов’язкове звільнення з посади особи, яка вчинила корупційне правопорушення, пов’язане із порушенням антикорупційних обмежень, встановлених цим Законом. Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, фіксуватимуться у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення;

12) встановлено, що акти та рішення, прийняті внаслідок вчинення корупційного правопорушення можуть бути скасовані, а угоди, укладені внаслідок таких правопорушень не тягнуть за собою правових наслідків (є нікчемними).

Збитки заподіяні корупційним правопорушенням державі, фізичним чи юридичним особам підлягають відшкодуванню в установленому законом порядку.



Дивись також:

—         Закон України Про засади запобігання і протидії корупції


Громадський рух «Громада»