Влада знищує в Могилеві-Подільському дитячі площадки

РІШЕННЯ №325

Від 31.10.2013 м. Могилів-Подільський

Про демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм

Керуючись ст.ст. 30, 33, 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 10, 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» з метою дотримання містобудівного законодавства, розглянувши доповідну начальника управління житлово-комунального господарства міської ради Наконечного В.В.,-

виконком міської ради ВИРІШИВ:

1. Доручити управлінню житлово-комунального господарства міської ради (Наконечний В.В.) здійснити заходи по демонтажу самовільно встановлених споруд (дитячого майданчика), які незаконно встановлені на земельній ділянці біля будинків №2 та №4 по вулиці Грецькій, 4 в місті Могилеві-Подільському (біля паркану митниці).

2. Перед проведенням робіт по демонтажу вказаних споруд провести їх детальний огляд та за результатами огляду зробити письмовий опис.

3. Демонтовані споруди передати за описом на відповідальне зберігання до комунального підприємства «Житловокомунгосп» або, в разі встановлення їх власника, передати, відповідно до опису, власнику.

4. МКП «Житловокомунгосп» (Горобець В.Г.) прийняти на зберігання демонтовані споруди згідно з описом.

5. Управлінню житлово-комунального господарства міської ради:

Вжити всіх належних заходів по приведенню місця, на якому розташовано самовільно встановлені споруди до первісного стану;

Забезпечити фінансування робіт з демонтажу.

6. Це рішення опублікувати в місцевій газеті «Краяни» та на офіційному веб-сайті міської ради.

7. Виконання зазначеного рішення провести у триденний термін з моменту його оприлюднення.

8. В разі необхідності, забезпечення громадського порядку при виконанні робіт з демонтажу, залучити працівників Могилів-Подільського МВ УМВС України у Вінницькій області.

9. Контроль за виконанням даного рішення покласти на секретаря міської ради Бохонця В.П. та першого заступника міського голови Гоцуляка М.В.

Міський голова П. Бровко

УПЦ КП та УГКЦ закликали вірян вшанувати наприкінці листопада пам’ять жертв Голодомору

Це спільне звернення оприлюднили сьогодні під час прес-конференції в УНІАН архиєпископ Чернігівський і Ніжинський УПЦ КП владика Євстратій (Зоря), керівник департаменту зовнішніх зв’язків УГКЦ отець Олекса Петрів та філософ та дисидент Євген Сверстюк.

У зверненні зазначається, що “Святійший Патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет та Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук), солідаризуючись з ініціативою Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні, закликали вірян долучитись до громадської ініціативи — Всенародного дня пам’яті”.

Також УПЦ КП та УГКЦ закликають вірян долучитися до організації Всенародного дня пам’яті у столиці України: делегувати представників від церковної громади, аби віддати шану загиблим родичам та землякам, на акцію вшанування пам’яті жертв Голодомору 23 листопада з 14.00 до 17.00 біля Національного музею “Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні” у Києві.

Крім того, представники церков закликають всіх людей доброї волі, — “незалежно від релігійної, національної, політичної приналежності — розкрити духовний потенціал, даний Богом нашому народу, та утвердити в суспільстві принципи любові, справедливості, поваги й шани”.

Владика Євстратій (Зоря) під час прес-конференції зазначив, що ми знаємо, що УПЦ МП також готує аналогічне звернення подібного змісту до своїх вірних, і ми сподіваємося, що завдяки участі своїх віруючих як на місцях, так і в Києві 80-ті роковини Голодомору-геноциду будуть вшановані гідно. Ми зробимо все, щоб ця пам’ять була дійсно вічною, так само, як ми завжди на заупокійних відправах проголошуємо вічну молитовну пам’ять спочилим”.

У свою чергу Сверстюк пояснив необхідність вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років тим, що “без пам’яті немає людини. Людська свідомість з’являється тоді, коли з’являється пам’ять, і згасає тоді, коли вона переходить в прах. Але вона не згасає зовсім: залишається ім’я, культура та краща частка людини, яка власне і будує той світ, в якому живуть наші предки і в якому ми живемо”.

Також він зауважив, що “Голодомор був задуманий стратегічно як підкошення коріння нації. Крім фізичного знищення, була заборона усвідомлювати те, що робиться, тому слово “голод” було заборонено, тому що важливим було не просто фізичне знищення людини, більш важливе — знищення її історичної пам’яті та самосвідомості”.

Щоб цьому запобігти, громадськість ініціювала низку заходів до 80-х роковин Голодомору, зокрема 21-22 листопада у Києві відбудеться Міжнародний форум “Народ мій є, народ мій завжди буде!” за участю відомих та світових науковців, громадських діячів, офіційних представників європейських країн та міжнародних організацій, 21 листопада — прем’єра опери “Червона земля. Голод” американського композитора українського походження Вірка Балея.

За матеріалами УНІАН

 

Апеляційний суд не став на бік корумпованої Могилів-Подільської влади!

Так, 4 вересня 2013 року Суддя-доповідач Вінницького апеляційного адміністративного суду Полотнянко Ю.П. , перевіривши матеріали апеляційної скарги виконавчого комітету Могилів — Подільської міської ради на постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Голови правління Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грецька — 4» Носко Інни В’ячеславівни до Могилів-Подільської міської ради, виконавчого комітету Могилів — Подільської міської ради, управління житлово-комунального господарства Могилів — Подільської міської ради про визнання дій протиправними та скасування рішення ухвалив  відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою виконавчого комітету Могилів — Подільської міської ради на постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2013 року.

0

Іншими словами, після цієї ухвали вступила в законну силу постанова судді Могилів-Подільського міськрайсуду Цибульського О.Є.  від 21 червня 2013 року, якою визнано незаконноми рішення виконкому міської ради та протиправними дії посадових осіб щодо будівництва нової дороги на прибудинковій території багатоквартирного будинку по вул. Грецька, 4 в м. Могилеві-Подільському та завершилась більш як річна битва громади міста із місцевою владою за право на безпечне життя.

Ось як про це вже писала «Могилів-Подільська правда:

«Рівно рік тому назад 9-ти поверхові будинки по вулиці Грецькій в місті Могилеві-Подільському опинились під загрозою обрушення через намагання місцевого міського керівництва  незаконно побудувати транскордонну дорогу прямо біля фундаментів  цих будинків.

Життю та здоров’ю декількох сотень людей  тоді почала загрожувати реальна небезпека, адже вони могли просто загинути, якби при будівництві спецтехнікою було-би пошкоджено газопровід середнього тиску, адже роботи проводились без погодження із газоексплуатуючою організацією, з самими мешканцями будинків  та на підставі  сфальсифікованої проектно-кошторисної документації. Та й як жити в будинках, коли кожної хвилини прямо під вікнами гуркочуть  40-а тонні вантажівки, отруюють повітря, трясуть будинком, який вже і без того почав давати тріщини. Це життя можна прирівняти хіба-що із життям на вулкані, який ось-ось має вибухнути.

Провівши стихійні акції протесту та оцінивши ситуацію, люди зрозуміли, що потрібно шукати захисту в суді та звернулись за правовою допомогою до обласної правозахисної організації ГО «Інститут сприяння демократичному розвитку громад», що зареєстрована саме в Могилеві-Подільському.

«Спочатку ми намагались врозумити  керівництво міста, щоб не доводити справу до суду, — розповідає керівник правозахисної організації Михайло Саволюк,-  писали  звернення, роз’яснювали керівництву містом усі наслідки для людей  та бюджету міста від цієї афери із дорогою. Неодноразово запрошувались  на зустріч із жителями будинків представники  міської ради, правоохоронці, журналісти,  телебачення. Люди періодично виходили на протести та переконували владу відмовитись від позбавленої логіки та здорового глузду затії.

Але після того, як теперішній міський голова Петро Бровко відмовився прийти  на зустріч із людьми, а  в інтерв’ю  телеканалу «Інтер» заявив дослівно таке: — «Пару хворих на голову людей, кілька неврівноважених людей до вас звернулися, тому що їх не влаштовує те, що влаштовує все місто. Але є генеральний план забудови, є рішення сесії, рішення виконкому про те, що існує проект, який пройшов усі узгодження. Це нікого не цікавить?», — та цим самим  явно продемонстрував, що дорогу влада, всупереч здоровому глузду,  таки має намір побудувати, то ми переконали людей, які вже мали намір в знак протесту перекрити транскордонну дорогу, не робити цього, а  звернутись за захистом своїх прав  до суду, пообіцявши надати всю необхідну юридичну допомогу.

Тоді це спрацювало. Люди заспокоїлись та обійшлось від крайніх заходів.

Ми підготували позовну заяву, усі необхідні документи та безпосередньо приймали участь в судових засіданнях як представники інтересів людей цього будинку.

В зв’язку з важливістю справи наш Інститут «відрядив» для суду в якості представників жителів  багатоквартирного будинку, крім керівника, ще й інших своїх активних членів — Ольгу Саєнко та Олександра Царенка».

З того часу почалась нелегка боротьба із місцевою корумповано владою довжиною майже в один рік, хоча зазвичай такі справи повинні розглядатись на протязі 1-го місяця.   Місцеве керівництво  прямо чи опосередковано почало  чинити шалений тиск на представників правозахисної організації та активістів будинку.  На голову ОСББ  «Грецька-4» Інну  Носко за замовленням керівництва міста навіть було складено протокол про адмінпорушення за … благоустрій  дитячої площадки на прибудинкові території цього будинку та оштрафовано  Адмінкомісією на 1360 грн.!!?  Довелось в суді скасовувати цю безглузду постанову. А  іншого активіста із цього багатостраждального будинку  Миколу Жукотанського міська влада навіть намагалась притягнути до кримінальної відповідальності за … перешкоджання проводити незаконні будівельні роботи!

У   активістів правозахисної організації  Ольги  Саєнко  та Олександра Царенка почались неприємності із підприємницькою діяльністю — представники міської влади та підконтрольні їм структури просто демонтували та фактично викрали їхні торгівельні кіоски на місцевому ринку.

Експертні організації відмовлялись виконувати ухвали судді та проводити експертизи по справі за клопотанням сторони позивача, посилаючись на нібито  відсутність відповідних фахівців

Опосередковано чинився тиск і на самого суддю О.Цибульського, який ще на початку слухання справи виніс ухвалу про заборону проводити будівельні роботи біля даного  будинку на період розгляду справи в суді.

Міська влада  тоді оскаржила це рішення судді до апеляційного суду.

За дивним збігом обставин, саме  перед розглядом даної  апеляційної справи активісти Інституту  «засікли» представника Могилів-Подільської міської ради, який мирно про щось домовлявся із суддею Вінницького апеляційного адміністративного суду Д.Совгірою прямо в бесідці навпроти приміщення суду.  Можливо мова йшла зовсім не про дану справу, можливо про рибалку і можливо не саме завдяки цій розмові апеляційний суд скасував ухвалу судді О.Цибульського та фактично дав  меру  Петру Бровку зелене світло на знищення будинків по вулиці Грецькій?  Ухвалу про скасування заборони суду на проведення робіт виносили: головуючий суддя — Сушко О.О., судді-Біла Л.М.та Боровицький О.А. Можливо це чесні та порядні судді, але прізвища їхні варто запамятати. Все можливо і про рибалку порозмовляти, і про …., але чи не оскаржить міська влада і це рішення судді О.Цибульського до того ж апеляційного суду? Та чи знову не відбудеться перед судовим засіданням мирна зустріч одного із суддів цього суду з представником Петра Бровка  для розмови про «рибалку»?

«Підстав для апеляційного оскарження рішення судді Цибульського О.Є. міське керівництво не має,- запевняє екс-мер Михайло Саволюк,- в суді нами було доведено незаперечними доказами те, що всупереч запевненням Петра Бровка, будівництво спірної дороги під вікнами багатоквартирних будинків по вулиці Грецькій суперечить діючому законодавству, загрожує  життю та здоров’ю жителям цих будинків, дорога не передбачена Генеральним планом розвитку міста, міська рада рішення з цього питання не приймала,  проектно-кошторисна документація сфальсифікована, а рішення виконкому є незаконними. Тому ці рішення виконкому і були предметом розгляду та  скасовані в суді».

І ось нарешті рішення суду таки набуло законної сили, а люди нарешті захистили своє конституційне  своє право на безпечне життя у власних оселлях.

А на сторожі прав  людей буде і надалі стояти правозахисна організація «Інститут сприяння демократичному розвитку громад», предстаники якої в даний час приймають участь в розгляді десятків інщих судових  справ за позовами  простих громадян  на протиправні дії  свавільних чиновників по всій області та надають цим дюдям безкоштовну правову допомогу.

Жителі будинків по вулиці Грецькій, громадськість усього міста  щиро вдячна за моральну підтримку та громадську позицію журналістам газети «33-канал», «Газети  по українськи», телеканалів «5-канал», «Інтер», інтернет- виданнь «Могилів-Подільська правда», «Подробності» та ін.

 

РАЗОМ НАС БАГАТО…

КОРУПЦІЇ НАС  НЕ ПОДОЛАТИ!!!

 

 

 

Інші публікації на тему:

Рішення суду

Ухвала Апеляційного суду

В ОЛЕКСАНДРІВЦІ БАТЬКИ НЕ ХОЧУТЬ НАВЧАТИ СВОЇХ ДІТЕЙ НА ЦВИНТАРІ!!!

Начальство торік, з тактичних міркувань, допустило цю школу до навчального процесу з надією, що за 12 місяців тихою сапою зітне її під корінь. І вже 1 вересня цього року відзвітує на гору, що Олександрівська школа нарешті задушена тихо, по-демократичному, без шуму і пилюки. І таким чином кількарічна цинічна боротьба за її дітей буде виграна на користь Томашпільської школи.

0

З цією метою Томашпільське районне адміністративно-освітянське керівництво зробило вигляд, що не знає, що перед першим вересня закінчився термін контракту із директором Олександрівської школи, що там не вистачає вчителів хімії, фізики, математики на цей рік. Та й з переатестацією вчителів є проблеми. Ніхто не питав школу і про те, як вона проводить традиційні літні ремонти на які, звісно, й копійочки не виділялося з району. В селі вже давно є природний газ, але до школи його не провели теж зумисне – щоб замерзала зимою, бо вона, на їх погляд, неперспективна. Робилося все, щоб першого вересня пригнати в село два автобуси і переможно вивезти, поки отямляться батьки, звідси всі майже п»ятдесят школярів до Томашпільської величезної школи збудованої на цвинтарі.

Та не тут то було! Не на тих нарвалися! Село, нелегітимний педколектив, який не мав дозволу на роботу в цьому році, зразково відремонтували школу. Під керівництвом директора, з яким зумисне не був підписаний контракт на цей рік — Тетяною Леонідівною Крижанівською першого вересня розпочали свято першого дзвоника, як і по всій країні. І пройшло воно не гірше ніж в Томашпільській школі. Такого в районі ще не було, щоб самовільно таке десь втнули!.. Дізнавшись про це, з Томашполя, на друге вересня, пообіцяли двома автобусами, о восьмій годині, таки забрати дітей.

Я вже звик до того, що доводиться працювати в режимі швидкої невідкладної журналістської допомоги. Лечу стареньким «Жигулем» в Олександрівку аж з Ямполя. Прилітаю, а там ще до восьмої вже дійсно стоять аж два шкількних автобуси. В одному, на вулиці Пшеничнюка, вже сидять кільканадцять дітей, дорослі, а другий ще зовсім порожній — під школою. Шофер тут же став доповідати комусь по мобільному телефону, що приїхав журналіст, фотографує, що робити? Одним словом, операція по закриттю школи зривалася…

За пів години прибув завідуючий відділом освіти Д.І.Коритчук із заступником голови райдержадміністрації. В присутності журналіста вони вели себе, можна сказати, досить чемно. Навіть згадали, що Олександрівська сільська громада дозвіл на закриття школи не давала, а без такого дозволу ніхто не має права закрити школу. Тим часом обидва автобуси тихцем зникли. Підійшли батьки з дітьми. Нелегітимний педколектив готував актовий зал до першого загальноукраїнського шевченківського уроку, який мали проводити по телебаченню з Києва. І районне начальство здалося, дозволило розпочинати навчальний процес.

Але як без легітимного директора? Тетяна Леонідівна Крижанівська відмовлялася писати заяву на заключення нового контракту на умовах запропонованих завідуючим відділом освіти – індивідуальна форма навчання. Вчителі стали доводити йому, що школа має бути школою із повним робочим днем, із гуртками, позакласною роботою. А він – ні. Учитель сорок п»ять хвилин учневі відчитав раз на місяць історію, приміром, і до побачення. В школі дітей не має буди. Як це? Що це за школа без дітей!? Вчителі доводили, що зараз в дитячому садочку більше тридцяти дітей. Просили об»єднати дитсадок із школою в один навчальний комплекс. Доводили, що через два роки Олександрівська школа буде повнокомплектною, у неї, на відміну від Томашпільської школи є перспективи.

Після неймовірних дискусій завідуючий відділом освіти таки отримав заяву на підписання контракту від Т.Л.Крижанівської, пообіцяв допомогти із комплектацією школи вчителями яких не вистачає і нарешті остаточно дозволив розпочати цьогорічний навчальний процес і теж швиденько зник.

Ото ж перший шевченківський урок в актовому залі батьки, діти і я дивилися і слухали по загальноукраїнській трансляції в цілком легітимному стані без високого начальства. Після телеурока ми ще довго розмовляли з учнями і дітьми в тому святковому залі про Україну, про її долю. На щастя, на довгі роки я від імені редакції вручив школі символічний подарунок — календар і ручку із символікою «33 каналу». По дорозі додому в Крембівці мав зустріч із викладачами музичної школи. Їм моя ідея підготувати і провести концерт на основі музичних творів великого українського композитора Кирила Стеценка в Олександрівській школі дуже сподобалася. Це буде дуже цікавий навчально-виховний захід не лише для юних артистів, а й для Томашпільського начальства, яке ми обов»язково запросимо на цей концерт…

А тепер про те, яку школу намагалися закрити минулого першого та другого вересня в Олександрівці?

Олександрівська сільська школа першого-другого ступенів – останній писк радянської архітектурної моди.

Збудована вона в селі перед самим розвалом Радянського Союзу. За типовим, на той час найновішим, радянським проектом. Трьохповерхова, вона має чудовий спортзал, актовий зал, тренажерний зал, які знаходяться в зразковому стані, комп»ютерний клас з сучасною комп»ютерною технікою. Навколо школи чималі площі допоміжних спортивних, ігрових, розважальних майданчиків. Також із тренажерами, різноманітними надвірними спортивними снарядами.

А ще на кожному поверсі просторі холи на яких під час перерв можна учням розім»ятися грою в теніс. У фойє оригінали прекрасних картин сучасних художників, які не так давно працювали в цих краях на своїх пленерах і подарували ці твори школі. А ще простора кухня, їдальня, а ще чудова майстерня повністю укомплектована потрібними для найвишуканішого навчання верстатами. І розміщена вона не в сирому, напівтемному напівпідвалі, як в інших школа часто буває, а на першому світлому і чистому поверсі. З великими вікнами, надійними витяжними каналами та повітроводами. Ну й, безперечно, школа має свій сучасний внутрішній туалет, інші сантехнічні сучасні новації. Ця школа простоїть ще не одну сотню літ, якщо її, звичайно, навмисне не розвалять, не позбиткуються над нею вандали.

Про таку школу можуть лиш мріяти багато сіл не лише в Томашпільському, сусідніх Ямпільському, Чернівецькому, Тульчинському районах, а й по всій області.

І от ця чудова школа раптом стала жертвою сучасної української корупційно-бандитської дійсності. Ну хто міг передбачити при її будівництві, що настане час і вона змушена буде боротися за виживання з Томашпільською величезною школою, збудованою на людських кістках, там, де ховали померлих від епідемії туберкульозу, чуми, віспи? Де були багаті давні родинні похоронні склепи і звичайні могили простих смертних православних томашпільчан, похованих у радянський час.

Хіба можна було колись передбачити, що ця Томашпільська школа на цвинтарі буде красуватися на величезних передвиборчих бігбордах, як найголовніший аргумент провладного кандидата «тіпа вибєрі мєня» в той час, як про красуню Олександрівську сільську школу начальство веліло не згадувати на жодному передвиборчому зібранні, бо її обрекли на закриття, на поглинання Томашпільською школою.

Чи ті нещасні покійники з якими так поступили, чи Олександрівська розпрекрасна школа, чи це село винні в тому, що в Україні зараз така мораль? Думається мені, що в Олександрівці ніхто не міг зробити такого величезного гріха, щоб Бог так покарав… Ці люди, споконвічні селяни, гречкосії, скотарі не здатні на такого масштабу гріхи. Не з такого тіста вони зліплені.

Навпаки, народжені і вирослі серед Божественної природи вони споконвічно були духовно багатими. Нічого в світі не буває випадкового. Не було випадковим і те, що в Олександрівці тривалий час жив, працював, керував церковним хором, писав свої невмирущі твори класик української духовної музики Кирило Стеценко, а не якийсь попсист. До речі, в цій чудовій Олександрівській школі, в музеї, мені показували його скрипку, стілець, інші речі… Боже!.., сюди в це село, на молитву, для натхнення мали б возити дітей зі всіх музичних і загальноосвітніх шкіл області. Тут мали б відбуватися концерти присвячені творчості видатного композитора, тим його безіменним тутешнім хористам і солістам, народним творцям, які надихали великого класика. Бо це ж першоджерела нашої української духовності, долі!

Замість того начальство намагається закрити цю школу. Сьогодні вона вистояла, а завтра?..

Василь Кізка, с. Олександрівка Томашпільського району.

Закордонний паспорт мусить коштувати 170 гривень

Житомирянин Іван Фурлет, сьогодні він виграв суд, де довів , що оформлення та видача закордонного паспорта в Україні коштує 170 грн.

“Це рішення суду та низка інших рішень вкотре доводять, що Державна міграційна служба свідомо порушує чинне законодавство і займається нічим іншим як незаконним бізнесом, порушуючи права громадян.

А для громадян це приклад того, що потрібно не боятись чиновників і сміливо відстоювати свої права”, — сказав І. Фурлет. Він розказав, що минулого року подавав документи до Відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб (наразі Державної міграційної служби) згідно чинних правил оформлення та видачі закордонних паспортів. На тему: У Києві зметикували як видавати паспорти Проте, за словами І. Фурлета, відповідальний за прийняття документів інспектор неправомірно вимагав надання додаткових документів та сплати значно більшої суми грошей, непередбаченої правилами.

«Від мене вимагали більше, ніж 170 грн. коштів»,- сказав І. Фурлет.

Тоді інспектор відмовив у прийнятті документів житомирянину, а І. Фурлет пішов до суду. Там хлопець особисто у судовому порядку оскаржив неправомірні дії чиновників.

“Дане рішення хоча і визнає неправомірними дії конкретного працівника, але слід розуміти, що справжнім винуватцем є “система”. І те, що вона діє неправильно слід виправляти, а не терпіти”, — уточнив І. Фурлет. Після 5 судових засідань суддя Житомирського окружного адміністративного суду задовольнила позовні вимоги та іменем України визнала неправомірними вимоги надати додаткові документи та відмову у прийнятті документів згідно затверджених правил працівником ВГІРФО.
Більше читайте тут: http://www.unian.ua/news/562316-jitomiryanin-u-sudi-doviv-scho-zakordonniy-pasport-musit-koshtuvati-170-griven.html

ДОЗВОЛЬТЕ З ВАМИ НЕ ПОГОДИТИСЯ, ПАНЕ ГУБЕРНАТОР

Приміром, в Могилів-Подільський не можна губернатору їхати з словами про те, що в бюджеті немає грошей на будівництво захисної дамби, об»їздної дороги. Там такі слова не сприймуть. Бо реально бояться, що їх рано чи пізно може змити Дністер, бо реально, кожен день, кожну хвилину там, в тій Могилівській ямі, місцеві люди ковтають смог від вихлопних газів колосальної кількості транзитних машин, які проходять через центр їхнього міста, руйнуючи, до того ж, їх комунальні дороги.

Якби я знав, або хоч уявляв, що губернатор Іван Михайлович Мовчан на обласній нараді в Ямпільському БК 23 липня таке скаже.., то шануючи честь такої високої в області посади і його особисте добре ім»я, нізащо б не підняв це питання з трибуни.

Якби він такі слова сказав в Жмеринці, Козятині, Хмільнику, Вінниці чи навіть в своєму рідному Крижополі то можливо там би його люди підтримали бо те що в Ямполі болюче і сокровенне – десь далеко — маловідоме і не болюче, і не сокровенне. До того ж не завжди ситий голодного розуміє… Можливо б навіть сприйняли його за ощадливого державника, який не дозволяє в якомусь там далекому сільськогосподарському Ямполі розтринькувати на всякі залізничні прожекти мільярди державних гривнів.

А в Ямполі… В Ямпіль губернатору, міністру, або навіть Президенту Віктору Януковичу не можна їхати з такими словами!.. Це тут завідомий провал. Мої  делікатні земляки з поваги до високого гостя можуть просто промовчати, як це і сталося 23 липня, коли він таке сказав з трибуни. Але обов»язково подумають про нього…

До речі, радник Президента В.О.Зубанов сказав кілька слів на залізничну тему значно обережніше. В загальному, як кажуть не ліз на «рожон» і майстерно «спригнул с вопроса», хоча, звісно, такий маневр політика ні ентузіазму, ні овацій не викликав… Якомусь меншому посадовцю тут можуть такі викрутаси і пробачити, а такому – ні, якщо не скажуть у вічі, то подумають по заочі… Жаль, що так сталося, та ще й тут, на кордоні, де кожне слово такого рівня осіб відлунює в іншій країні, створюючи відповідний імідж Україні…

На мій погляд це не державницька обережність, ощадливість високих державних чиновників, а щось зовсім інше. Це той випадок, коли кажуть – скупий платить тричі.

… А все так гарно, демократично починалося того  23 липня в переповненому начальством різних калібрів БК!.. Губернатор говорив:

Почути кожну територіальну громаду і крок за кроком вирішувати ті нагальні питання, які стосуються її розвитку… І я сьогодні готовий до безкомфортних і некомфортних запитань. І без політики, конструктивно поговорити з вами про те наболіле, що сьогодні хвилює вас…

Згодом він же сказав:

Тут Василь Володимирович Кізка просив слово – будь-ласка. У нас регламент три хвилини… Василь Володимирович, вам – п»ять хвилин.

І я в цю мить подумав – ну де ще є в Україні, або світі такий добрий, щедрий губернатор?!..

Коли я висловлював солодкі реверанси в бік влади – мене дуже уважно слухали. Перший раз загули, як ті сполохані бджоли коли я сказав: «Я думаю, що цей Ямпільський почин – гастролювати в сусідніх районах, не тільки у своєму, я би поширив і на всю область, якби був губернатором».

А, власне,  чому  кореспондент обласної газети, із статусом загальнодержавної, (з тиражем понад сто тисяч!)  та й не може стати губернатором? Учитель фізкультури ж був тут мало не десять років головою райдержадміністрації…

Далі мене понесло… викладати тут, в переповненому великим начальством залі, чисту правду-матку і про величезну смертність в районі, і про те, що «Ямпіль балансує на грані «пгт»… — (принизливе для нас, ямпільчан і міста). Ось-ось уже нам скажуть – злазьте з міста, ви вже не місто, ви вже село міського типу».

Давайте, Іване Михайловичу, подумаємо чи може Ямпільський район конкурувати в сільському господарстві із степовим Бершадським районом?,- обережно підводив до головного. Ви чудовий агроном, економіст, ви розумієте, що ні бо затрати на одну одиницю продукції в Бершадському районі і в горбистому Ямпільському районі… — зовсім інші ж!..

Тут губернатор вже не витерпів і став перебивати, пропонуючи говорити краще про інше, про журналістику… А менші начальники це сприйняли, як команду «фас» і безжально стали мене «захлопувати». Я запанікував, язик в роті на мить став  колом, колодою важкою – не зрушити. А так хотілося сказати про головне чому, власне, і вийшов на цей ешафот. І я таки сказав:

— Якщо ви не подумаєте щоб розвивати промисловість, а головне – транспорт і якщо  не продумаєте, як побудувати залізницю до Ямпільського району, широку, потужну залізницю із залученням в цю сферу Сороцького стотисячного району сусідньої Молдови, який також страждає через погану там інфраструктуру – Ямпільський район буде падати і оці всякі косметичні.., що нам дали, що відремонтували двері, вікно..,- це не вря-ту-є…

Мабуть ошелешений мною радник президента В.О.Зубанов розпочав свій виступ такими словами:

Оце я попав…, — і мені здалося, що саме ці слова його були найщирішими з тих, які  будь-коли від нього чув з телевізора чи радіо. Але він тут же себе опанував:

Була пропозиція залізну дорогу провести… Хоча треба порахувати… Да, що це таке і хто її буде обслуговувати і що вона буде робити… Але людей це турбує.., що треба створювати робочі місця, — сказав політик так, що не підкопаєшся ні з якого боку…

— Володимир Олександрович, скажіть, будь-ласка, ви повідомите Віктора Федоровича Януковича про наше прохання висловлене мною – колишнім депутатом районної ради, про залізницю? Я маю на увазі, що цей тромб Ямпільський..,- але губернатор не дає завершити речення. І пан Зубанов вже відповідає  на мою недовисловлену думку:

— Це питання буде вирішуватися так. З фахівцями на рівні області ми подивимося що це таке, для чого, скільки коштує, хто буде обслуговувати…

Я хотів йому повідомити, що воно вже багато разів вивчалося на рівні області, було чимало публікацій в нашій і молдовській пресі, обговорювалося воно детально і на рівні керівництва Єврорегіону «Дністер» то ж скільки можна обговорювати, коли ж нарешті приступлять до роботи?  Але вже було пізно, слово взяв губернатор:

— Сьогодні будемо говорити про залізницю, яка коштує мільярди… (зхитрив, не сказав чого саме мільярди – молдовських леїв, гривень, доларів чи євро… — В.К.) Ще краще, можливо, мріяти про аеропорт міжнародний… (нам би не міжнародний, а той аеродром, що був для АН-2 вернути… — В.К.). Але, повірте мені, що необхідно розпочинати саме з того, з чого ми з вами розпочали… Тому, що протягом останніх багатьох років якраз ці  «прожекти» про які Василь Володимирович сказав.., вони лунають із уст усіх наших великих політиків… І як правило це робиться завжди в період виборчої кампанії,- перепрошую читачів, але далі таке з уст губернатора я слухати не міг і став покидати заціпенілий від несподіванки зал.

-Василь Володимирови, я вас не хотів образити.., — говорив він навздогін, спонукаючи зупинитися, не псувати таким демаршем обласну нараду та ще й в присутності О.В.Зубанова. І мені на мить здалося, що губернатор щиро обмовився, або з якогось дива не володіє повною інформацією про цей грандіозний залізничний проект.

Зупиняюся, роблю останню спробу врятувати становище:

-Іване Михайловичу, ну який же ж це «прожект»?! І ви кажете, що не хотіли образити?..

-Ми спілкуємося цивілізовано.

-То ж давайте цивілізовано і спілкуватися.

— Але я знаю, що сьогодні залізницю до Ямполя ніхто не буде строїти, тому мені про неї говорити – це безглуздо по відношенню до вашої території, до вашої громади.

— Говориться не до Ямполя залізницю. А Вапнярка-Ямпіль-Сороки-Флорешть – і на Балкани!.. Ось про що мова йде!,- і тут зал начальників загудів, наче вперше почув нечувану заборонену новину.

— Харашо, дуже приємно, але разом з тим я буду впертий в своїх переконаннях…

Я не знаю кого мав на увазі Іван Михайлович коли говорив, що «це робиться завжди в період виборчої кампанії». Може першого президента України Леоніда Кравчука, який кандидатом в президенти виступаючи з тієї самої трибуни в Ямполі з якої говорив тепер губернатор, твердо обіцював ямпільчанам – залізниця тут буде! І став президентом!.. А якби не ми, не ямпільчани, якби ми його тоді не висунули то може б і не став, і країна була б іншою. Ось що таке значить наше питання залізниці…

З тієї самої трибуни колись виступав і губернатор Д.В.Дворкіс, все керівництво Південно-Західної залізниці і в ще більш переповненому залі обіцяли – залізниця тут буде! І вона б була!.. Вже ж і перший «золотий» костиль публічно, після тієї наради, забили на вузькоколійці Вапнярка-Ямпіль, яка, за словами залізничних фахівців мала бути «перешита» на широку колію за лічені місяці. І Іван Михайлович міг би тепер приїхати в Ямпіль на нараду в міжнародному купейному вагоні, в швидкому поїзді «Київ-Софія», або «Київ-Бухарест», приміром. Але… Д.Дворкіса тут же змели з посади, а начальника Південно-Західної залізниці вбили. Чи випадково все це тоді сталося?..

Василь Кізка, Ямпіль, заслужений журналіст України

Продовження читайте в наступному номері  газети «33 канал»