У Москві ОМОН затримав учасників прогулянки на підтримку України

У Москві ОМОН затримав учасників прогулянки на підтримку України
Детальніше читайте на УНІАН: http://www.unian.ua/world/944397-u-moskvi-omon-zatrimav-uchasnikiv-progulyanki-na-pidtrimku-ukrajini.html

Ющенко и Крым

http://prikolnovosti.com/wp-content/uploads/2014/03/Putin-Gitler-Krym-03-03-14.jpg

Потом мне написал один френд — крымский татарин. Мне было очень стыдно перед ним, за то, что мы их сдали, я и попросила прощения. Он написал: единственный кто бы нас ни сдал — это точно Ющенко. А эти нас сдали ради выборов. Нет Крыма, нет проблемы.

Я все время удивлялась, почему Крым забросили? Наши политики туда практически не наведывались. Кто-то из «Свободы» мне рассказывал, что хотели там перед выборами в ВР поработать, но своей базы не было, а «Батькивщина» их на свою не пустила. Да они и вели себя так все, вроде бы Крым уже давно чужой. Сегодня видишь, что народ уже начинает понимать жизнь иначе.

Глядя вчера на мерзкую рожу Путлера, и слушая его придурошные агитки времен совкового застоя, мне почему-то тоже вспоминался именно Ющенко. Эх, как у этого плешивого рожа-то перекашивалась от одной его фамилии. Сегодня понимаешь, что было всего лишь два человека, которых Путин органически не переносил — это наш Ющенко и Миша Саакашвили. Его аж типало от них обоих. Сейчас Вован ведет себя так, как будто весь оставшийся мир у него в кармане — нагло и цинично. И мне почему-то тоже кажется, что Ющенко никогда бы не отдал ему Крым.

«Бедный» Кучма, как только не пресмыкался перед Вовчиком, за что и поплатился. Уступил, взял Медведчука в АП, а тот ему кассетный скандал с Мельниченко организовал. И даже уходя с должности, когда началась Помаранчевая революция, Кучма мотался к Вове с Мацкву за советом, что ему с Майданом делать. Стыдобище. Все ходили кланяться маленькому Вове. Доходились до того, что этот лжец, открывая ногой дверь кабинета Обамы, на голубом глазу врал Хусейновичу, что Крым достался Украине по недоразумению. Дурак Хрущев подарил его хохлам, потому что сам хохлом был. Сын Хрущева опроверг эту ложь, которую сегодня несет каждый безграмотный российский придурок. А за российскими придурками это начали повторять всякие немецкие, аргентинские и пр. придурки. Вот и Чуркин сейчас на заседании совета безопасности ООН брехал то же самое.

Не Хрущев передал Крым Украине, а Маленков. Указ подписан Ворошиловым в 54-году. Но почему все молчат о том, что Крым не безвозмездно присоединили к Украине. За эту степь у нас забрали лучшие чернозёмы, отобрав у нас Таганрог с приграничными землями равными территории Крыма? Может, теперь вернете? А то ежели чего, то мы тоже можем туда автоматчиков завезти и референдум провести в духе Совка, когда Компартия всегда одерживала убедительную победу на всех выборах.

«Мы не просто близкие соседи, мы фактически, как я уже не раз говорил, один народ. Киев – мать городов русских. Древняя Русь — наш общий исток, мы все равно не сможем друг без друга», — Путин

Не то что «не один раз», а ты уже достал тут всех этими тупыми штампами. Тамбовский волк тебе один народ. Теперь оказывается, что хохлы, майданутые, бандеровцы, фашисты — это уже один народ с Путеным? Не сможем, говоришь, друг без друга? Да в гробу мы, Вова, тебя видели, вместе с твоей шоблой кремлевских пидаров. А особенно в гробу видели твою преемницу Вальку-стакан, которой мало владеть империей, ей еще захотелось быть владычицею морской. А тут, бляха муха, без Крыма никак.

«Мы хотим дружбы с Украиной, хотим, чтобы Украина была сильным, суверенным, независимым государством», — Путин. И тут же в Крыму начал убивать украинских солдат. Бесноватый ублюдок. До 21 числа, пока Сеня подпишет что-то с ЕС, здесь может быть кровавая жатва. На хрена нам такая дружба? А то мы, сволочи, все никак не можем уразуметь, что Великий российский народ хочет нам, бандеровцам недобитым, счастья. Ну, вот дебилы мы. У нас Великий Пу украл землю, а мы не понимаем своего счастья от этого праздника жизни. Крым и Приднестровье он захватывал, спасая русских, а кого он спасал, захватывая Абхазию и Осетию? Уже, наверное, все поняли, что иметь такого соседа — трагедия. А после угроз империалистов о том, что их дальнейшие планы — это захват Финляндии, Прибалтики, Польши и даже Аляски, Финляндия быстренько захотела в НАТО. Зато наши клоуны начали хором петь «НАТО — нет».



«Крым всегда был частью России». Да, конечно, всегда был, с тех пор как Россия его захватила, депортировав его население, половина из которых так и не доехала до места назначения — их просто убили. Вот и сейчас история повторяется, только народ уже не ждет, он уже сам массово переселяется в другие регионы Украины. Приятель говорит, что им дали месяц на то, чтоб они написали заявление, что хотят сохранить украинское гражданство, потом автоматом все станут россиянами. Они все в шоке. Путин и его холуи ведут себя как последние мрази. У нас не было пострадавших в Крыму, теперь с приходом туда придурков с георгиевскими ленточками, у нас появились беженцы.Теперь Крым снова ваш. Не знаю, надолго ли, но горя вы людям принесли много. Кстати, по Конституции России, разве изменение границ государства не влечет за собой перевыборы?

Мне сегодня грузины ближе, чем россияне. У меня тут в запасе сейчас куча историй, как знакомых, так и читателей о том, как они все переругались с лучшими друзьями из России и перестали общаться из-за полного непонимания. Я долго не могла понять, как может быть так, что вменяемые, вроде бы, раньше люди, стали полными идиотами. Если раньше нас просто недолюбливали, насмехаясь над хитрыми хохлами и считая нас недоумками, постоянно нуждающимися в совете старшего брата, то сейчас путинская эволюция ненависти к украинцам, сделала их полными дебилами, верящими в то, что Украина — это часть Российской Империи, захваченная бандеровцами, которые едят русских младенцев. Откуда это массовое помешательство? Почему у нас патриотизм означает — любовь к своей стране, а в России патриотизм означает — ненависть одного народа к другому? И неужели Путин настолько туп, что понятия не имеет, кто такой Бандера? Вы можете поверить, что КГБ-шник не знает кто такой Бандера? Тогда почему он называет его пособником Гитлера? Это что умышленное стравливание народа? Но почему они ему верят?

Я ответ на этот вопрос нашла случайно в сети. Я, оказывается, просто давно не была в России и особо не заморачивалась многим происходящее там. Но тут я вычитала, что половина неонацистов всего мира — живет в России! «Международная амнистия» насчитала их в России 85 тыс. и более 150 радикальных группировок. На их счету каждый год тысячи пострадавших, массовые погромы и убийства на национальной почве. Вот она путинская модель империализма! И эти люди будут нас учить жить? У нас вообще не было никаких расовых инцидентов, пока сюда не начали возить российских придурков с георгиевскими ленточками, которые начали убивать. А российский манюпас, напуганный нацизмом в собственной стране, верит во всю эту фашистско-бандеровскую чушь только потому, что он привык в этом путинском дерьме жить. Но вот теперь все это появится и в Крыму. Оно там уже появилось, вместе с ликованием бесов.

Это хорошо, что наконец-то Турчинов раздуплился и решил ввести с Россией визовый режим. Хорошо, что из СНГ решили выйти, но мы находимся в состоянии войны, и странно то, что не мы с Россией первыми прервали дипломатические отношения, а она с нами. Мне не терпится задать некоторые вопросы теперешней власти. 1) Если вы собирались сдать Крым, то зачем оставили там наших военных? 2) Почему до сих пор в Харькове сидит группа Суркова, которая разрабатывает диверсии на территории нашей страны? 3) Это фото Шуфрича, руководящего титушками 20 февраля возле ВР. Это по его заданию отрезали головы и снимали скальпы с майдановцев. Как мы знаем раньше, это именно Нюся привозил и заселял снайперов в отель «Украина». Почему вместо того, чтоб сидеть в СИЗО СБУ он сидит в ВР и умничает на ТВ у Шустера? Почему другие сепаратисты спокойно ходят по ВР как ни в чем не бывало? 4) Почему мы сами до сих не вводили никаких санкций против врага? Почему люди Суркова до сих пор не являются персонами нон грата? Почему не арестуют вражеского агента Медведчука?

Объясните уже людям это война или цирк? Если нас оккупировали и это война, тогда почему власть отмалчивается. Вы же хрен его знает, когда уже все знали, что Путин выцыганил у Обамы этот Крым. И молчали. Молчите и теперь, когда обязаны информировать общество постоянно в такое время. Теперь, когда фактически Обама эту войну начал, отдав Путе Крым, то теперь он решил прислать нам только военные пайки, которые куда-то испарились. Их до сих пор нет. Маккейн посетил в прошлые выходные Киев. Он сказал, что Украина имеет только около 6000 оснащенного войска готового к борьбе. А на вопрос, что украинцы просили у США , Маккейн сказал: «Всё «. И после этого Яценюк говорит, что мы не хотим в НАТО? Ну, разве не цирк?

ЗВІТ ЗА 8 ЛИПНЯ 2014р.

В тому числі генератор потужністю трохи більше одного кіловати, подарований підприємцем із Могилева-Подільського паном С.І. Пилипенком, спальний мішок за який дуже дякую панові Врубльовському з Ямполя. Загальна вага відправленого — близько 400 кілограмів.

Дякую від імені наших бійців Раїсі Іванівній Лаврук з Ямполя. Вона дуже допомогла.

На нашому народному рахунку в банку на сьогодні вже є 24 511 гривнів. Нагадаю — збираємо кошти для придбання тепловізора (бойового спорядження) для взводу розвідки Нацгвардії яким командує колишній мер Могилева-Подільського Михайло Саволюк і в якому воює його син Віталій.

Дякую за грошові пожертви підполковнику СБУ О.І.Ткаченку, В.В.Сіранту, голові районної Ради з Могилева — Подільського, Гальжбіївському сільському БК і всім його артистам, які брали участь у благодійному концерті, В.П.Хохлову, Б.В.Атаманчуку з Ямполя та багатьом іншим.

Повний список пожертвувачів розміщу в інтернеті згодом. Особлива подяка НОВІЙ ПОШТІ. Вони оплатили вартість пересилки. Це мої справжні друзі і помічники. Слава Україні!

З повагою – Василь Кізка

«КРИМНАШ»

Взагалі, дивно малу кількість людей, наприклад, в моєму оточенні (у тому числі, віртуальному) з належною увагою поставилося до інавгурації, мови і навіть перших призначень. Вони розуміють (або, швидше, нутром чують), що все це має рівно стільки ж відношення до реальності, скільки і тост «Кримнаш».

Розрив між самодостатнім світом державних структур і реальністю, в якій живе кожен українець, виник не вчора. Без нього не було б ні Майдану, ні АТО. Не було б, можливо, і шансу стати Україна. Тепер же цей розрив знайшов відчутні риси в паралельних структурах, дублюючих основні функції держави. Ці структури більш дієві, мобільні, які вміють координуватися між собою, не обтяжені бюрократичними надбудовами і від того куди більш ефективні. І майже неконтрольовані.

Людина, що виграв президентські вибори, можливо, ще не зрозумів, що інавгурація — це момент початку зворотного відліку. Всього — рейтингу, довіри, терпіння, просто часу. Пам’ятаєте, як після Майдану політики кокетуючи говорили про «кабміні самогубців»? Адже по-справжньому час політичної суїциду прийшло тільки зараз.

Не тому навіть, що будь-яка дія нового президента буде сприйнято частиною населення як зраду. Але тому, що йому під зростаючим тиском нашої — а для нього «паралельної» — реальності доведеться або поступитися примусу до України, або стати могильником самого «проекту Україна».

«Примус до України» — найдивніша річ, яка трапилася з нами за останній час. Ми думали, що відстоюємо «європейський вибір», що у нас «революція гідності», що у нас «війна з агресором». Так, все так. Але між рядків залишилося те, що все це разом узяте вимагає від нас спочатку стати тим, чим ми є. Виділитися з аморфних «соборних» проектів — неважливо, називаються вони СРСР, «російським світом» або цілої «східно-християнською цивілізацією». І ніяких милостей від природи або санкцій від Європи — все самі. І головне — швидко.

Це примус було розцінено по-різному. Чи, швидше, по-різному спечено і подано. Кисілевська команда, наприклад, перетворила цю ідею в монстра — в результаті «Крим», а на Донбасі війна. Тепер ідіть запитаєте — невже «бути Україною» страшніше, ніж перечікувати обстріл у підвалі і не виходити на вулиці, бо там розпоряджаються «визволителі від України» з виразним кавказьким акцентом?

«Примус до України» на тлі АТО виглядає похмуро. На всіх його частотах «услишатьдонбасс» глушиться гуркотом вибухів. І від того створюється враження, що Кисельов і К ° абсолютно праві. Що є якась Україна, яка хоче примусити один норовливий регіон перестати видрючівается і прийняти загальні для всієї країни правила гри. Або просто знищити його.

І було б по-своєму простіше, якби так. Але, як це не протиприродно, Кисельов був по-своєму правий, коли говорив, що «Україна насправді немає». Саме тому Україна не може відпустити. Нікого. Ні Донбас, ні навіть Крим. Не тому, що комусь щось шкода віддати. Донбас потрібен не тільки Ахметову і К °. Він потрібен Україні. Вірніше, ми самі ще толком не знаємо, потрібен чи ні. Ми не знаємо, де Україна починається, де закінчується, і що це взагалі означає «бути Україною». Адже країна досі існує тільки в якості проекту.

Не думайте, що цей проект не реалізований тільки на Донбасі — і ось його доводиться «примушувати». Ні України і в інших географічних широтах. Вона не належить жодному регіону країни. Навіть на Галичині її немає, що б, знову-таки, ні розповідав Кисельов, розпалений Жириновським.

Якщо не вірите, спробуйте для загального розвитку «услишатьгалічіну». Місцеві «інтелектуальні лідери» начебто Андруховича чи Грицака давним-давно говорять про те, що треба відділятися. Хоч би трьома-чотирма-п’ятьма областями. А Київ нехай і далі робить з Донбасом (а заодно і з усіма іншими Миколаєві, Херсоні та Кривими Рогами) все, що хоче: годує, слухає, утихомирює, федералізірует, стирає з лиця землі — на що вистачить пороху (пардон за двозначність). Чому саме ці три-чотири області виявляться «Україна», вони не в змозі пояснити.

Ці автори і не подумали змінити платівку тепер — незважаючи на те, що на тлі війни з Росією подібні промови звучать досить непристойно. Навпаки, риторика місцевих сепаратистів поглиблюється. Нам нагадують про те, що після завершення АТО (буде вона коли-небудь завершиться) на відновлення Донбасу підуть такі гроші, що колишні дотації здадуться дитячими іграшками. А пропозиція починають дорогу від Франківська до Тернополя буде прирівнюватися до зради батьківщині.

Масла у вогонь підливають біженці. «Програми культурного обміну», про які стільки років говорили, стали до болю актуальними. Правда, що стосується «культурності» — виникають сумніви. Обидві сторони — приїжджає і приймаюча — зіткнувшись в «натурі», не приховують культурного шоку. За соцмережам розповзаються відчайдушні пости про «свинстві» біженців з Донбасу, що збирають букети комментов в стилі «Донбас не потрібний».

Пігулка «примусу до України» виявилася для західної частини країни настільки ж гіркого і важкоперетравлюваної, як і для східної. Приємно боку думати про себе, як про «зразковою Україні». Але манера при зіткненні з іншими, не таким «зразковими», кричати «цих — геть!» з головою видає провінціала, так і не став своїм у своїй країні. На жаль, на Галичині теж немає України. Тут до неї теж потрібно примушувати.

Можна тепер заламувати руки з приводу того, що ми не зробили цього раніше і іншими, конвенціональними методами. Методами культурних ініціатив, освіти, медіаполітику. Примус до України пішло найболючішим, шоковим шляхом, коли інших вже просто не залишилося. Цей процес почався на Майдані і продовжується зараз — процес примусу себе бути країною, бути народом. Процес проростання країни зсередини нас самих.

Цей процес не має майже ніяких регіональних характеристик, оскільки охоплює безліч регіонів одночасно і абсолютно не враховує «культурні особливості» — вони неважливі. Це явище суто соціальне і утилітарне. «Проект Україна» виявився чимось на зразок мережевого маркетингу. Його успіх — у відсутності центру і здатності самостійно координуватися навколо конкретної проблеми. Все, що не стосується виконання конкретного завдання — поза обговоренням. Тому «бандерівцями» опинилися всі — від вірмен до росіян. Виявилося, що в цій «мережі виживання» етнічна і мовна приналежність не значать нічого. Тому Майдан відстояли НЕ галичани, кияни чи студенти — його перемога стала можлива завдяки тому, що вся країна опинилася обплутана мережею загального інтересу, загальної справи, в якому кожен брав участь, як і чим міг. Ця мережа і стала Україною — через брак іншою. Ні-Україна — це просто ті, хто (поки що?) Поза цієї мережі.

Ця унікальна мережева структура, що утворилася навколо Майдану і уразила всіх — нас, в першу чергу, — виявилася досить ефективною проти бюрократичної, иерархичной машини держави. «Паралельна реальність» України — мобільні структури «спільної справи» — стали нашим основним революційним трендом і надбанням. Волонтерські групи, «сарафанне радіо» соцмереж, оперативний збір коштів і т.д. — Ось за рахунок чого ми перемогли роз’їдений корозією машину державного примусу. І це стало нашою спільною України, пророслої поруч з тією державою, яка дісталася нам у спадок від совка.

Виникає закономірне питання про те, «навіщо ми їх годуємо». Навіщо, наприклад, ми годуємо 130-тисячну армію, якщо по самим великодушним підрахунками боєздатна її частина становить 10 тисяч? Навіщо ми годуємо півмільйонну армію міліціонерів, якщо для АТО наскрібають всього 4000, які насилу екіпірують й абияк озброюють? У той час як поруч ж формуються добровольчі загони, озброювали взагалі за свої — вірніше, «мережеві» — кошти. Навіщо ми годуємо Мінсоцполітики, якщо рішення соціальних проблем охопленого війною Донбасу — «поза його компетенцією»? Навіщо ми годуємо Держкомінформ і НТКУ, якщо виявляється, що величезна частина української території та українських мізків затоплена чужої й далекої пропагандою? Список можна продовжувати і продовжувати.

20.06.2014 р.

Катерина Щоткіна

Терористи продовжують атакувати позиції силовиків в зоні АТО

Цієї ночі, незважаючи на припинення вогню з боку урядових військ, сепаратисти продовжували  обстріл трьох блок-постів сил АТО під Слов’янськом», повідомляють могилівчани —  бійці Нацгвардії.

http://nikorupciji.org/wp-content/uploads/2014/04/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA-%D0%93%D0%90%D0%97-%D0%A2%D0%A1%D0%9D-600-.jpg

Крім цього, обстріляна військова частина в Артемівську. Тут також працювали міномети і снайпера терористів. Всю ніч йшов обстріл блок-посту сил АТО під Червонопартизанском (Луганська обл.). Терористами застосовувалося стрілецьку зброю і міномети.

Тривають спроби бойовиків відбити у сил АТО позиції у Ямполя і Закотного (Донецька область).

ПОДОРОЖ В ЗОНУ АТО

Там я зустрічався із Сашею Царенком з Могилева. З Віталієм Саволюком зустрітися не дозволила бойова обстановка хоч був від нього в кількастах метрів під Слав»янськом.

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ СТАВ ПАРТНЕРОМ ЄВРОПАРЛАМЕНТУ ЩЕ В 2010 РОЦІ!

 

На фото: Підписанти Угоди в Європарламенті (представник Могилева-Подільського  другий зліва в другому ряду)

Сьогодні Україна отримала унікальний історичний шанс реалізувати національну ідею повернутись додому — до єдиної родини європейських народів. Реалізації цієї ідеї  сприяла й активна діяльність щодо євроінтеграції України окремих громад України в т.ч. Могилі-Подільської міської ради.

Так, ще в 2010 р. Могилів-Подільська міська рада делегувала до Європарламенту  міського голову Михайла Саволюка, який успішно  підписав Угоду мерів про приєднання Могилева-Подільського до Угоди щодо  співпраці міста напряму з Європарламентом (Див. відео).

Тоді за рішення про відрядження міського голови до Європарламенту проголосували не лише депутати від політичноїх партії «НАША УКРАЇНА», які були ініціаторами цього рішення, але навіть комуністи та регіонали.

Приєднання до зазначеної Угоди відкрило широкі можливості для залучення інвестицій на вигідних умовах, створення в самому місті та в усьому регіоні сотні робочих місць, наповнення бюджету та перетворення міста із дотаційного на самодостатню та фінансово незалежну громаду. А це шикарні дороги, нові житлові будинки, інфраструктура та ін.

Проте, реалізація Угоди міста  Могилева-Подільського з Європарламентом  фактично призупинилась із приходом до влади в місті та в державі наперсточників та авантюристів, з якими жодна цивілізована людина, а тим більша європейська інституція співпрацювати ніколи не зможе.

Але сьогодні для України та для міста Могилева-Подільського відкривається другий шанс приєднатись до європейської спільноти та впровадити європейські цінності -створити  чесні суди, некорумповану владу та міліцію та прокуратуру, створити боєздатну армію та Національну гвардію, створити   рівні можливості для всіх людей, незалежно від статків та соціального походження.

Для цього необхідно лише політична воля керівництва держави та активність громадян на місцях.

СЛАВА УКРАЇНІ!


ЧИ ЗМОЖЕ ПЕТРО ПОРОШЕНКО ЖИТИ ПО-НОВОМУ З ГРОМАДЯНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ?

Наші читачі знають, як Вінницький Майдан делегував групу громадських активістів для переговорів з виконуючим обов»язки Генерального прокурора України Олегом Махніцьким. Про поїздки їх до Генеральної прокуратури ми детально писали у двох недавніх номерах газети. Нагадаю, головним завданням делегованих Вінничан було добитися від в.о.Генерального прокурора відставки не так давно призначеного без урахування думки Майдану прокурора Вінницької області пана Соколового і деяких найбільш одіозних осіб із його оточення та призначення на цю посаду Валерія Палія.

Крім того делегати прагнули спонукати Генеральну прокуратуру до порушення кримінальних проваджень проти ключових членів так званої партії Вінничан, яка успішно пережила кілька президентів України і зараз, після революції гідності, на думку, майданівців Вінниці успішно прилаштувалася до нових умов з метою подальшого збагачення.

Питання піднімалися Вінниччанами в Генеральній прокуратурі так гостро і про таких  високо сидячих чинів, що за всі шість чи сім візитів пан Махніцький жодного разу не насмілився зустрітися з делегатами і вислухати їх звинувачення на адресу злочинних дій представників влади. Він вичікував, посилаючи замість себе на переговори то своїх заступників, то зовсім третьосортних людей. В решті решт стало зрозуміло, що виконуючий обов»язки  чекає результатів виборів президента 25 травня 2014 року. Ось і дочекався…

Єдине, чого реально добилися делегати Вінницького майдану в Генеральній прокуратурі – приїзду в область на три дні спеціальної групи перевірників, яка нібито мала завдання належно вивчити скарги, та інші документи, як на адресу пана Соколового, так і на всю прокурорську систему області.

Вже у Вінниці посланці Генеральної прокуратури зіткнулися з вимогою майданівців про відставку пана Соколового хоча б на період цих перевірок. Але … Та й соціологічні дослідження близьких виборів не сприяли відставкам. Адже вони чітко показували хто буде президентом України. Інтрига полягала лише в деталях – коли це станеться – в першому чи другому турі.

Перевірники з Генеральної прокуратури, ясна річ, були під впливом цієї політичної соціології… Цих три дні за межі обласного центру так і не виїхали. Кажуть вже, було, з півдороги, зокрема, до Могилева-Подільського їх повернули назад у Вінницю.

Чому не було у Вінниці масових мітингів, пікетувань цієї групи з Генпрокуратури? З двох причин – мітингарі і пікетувальники – активна частина громадськості в цей час вже була впритул задіяна на виборчих дільницях, в організації виборів. По-друге, вони теж розуміли, що перевірники і сам в.о.Генпрокурора у Вінницькій області, яка є базовою для головного претендента на посаду президента, ніяких різких дій за три дні до історичних виборів в країні здійснювати не будуть.

Звісно просто відсидітися, чи як у минулому бувало з іншими подібними гостями з Києва – попити і смачно попоїсти їм не вдавалося. Часи не ті. Якщо Магомет не йшов до гори, то гора їшла до Магомета. Люди з районів безперервно всі ці дні звозили, не кажучи вже про саму Вінницю купи скарг, звернень, письмових доказів, інших кримінальних документів, які яскраво свідчили про стан в якому жила і живе область. Щоб все це хоча б перечитати посланцям з Києва потребувалося б не три дні, а хоча б тридцять. Але вони робили вигляд, що прислухаються до народу. Вперше в історії обласної прокуратури на третьому поверсі, в актовому залі, було організоване гостями з Києва щось середнє між нарадою відстаючих прокурорів і мітингом прогресивної громадськості Вінниччини.

Мабуть вперше в області під склепінням того прокурорського залу звучало так багато гострющої критики на адресу прокурорів Могилева-Подільського, Тульчина, Томашполя багатьох інших районів, включаючи і самого прокурора Вінницької області пана Соколового. Але він те не чув. Його в тому  бурхливому залі не було. Своєю відсутністю він ніби давав зрозуміти Генпрокурорівцям, що вони для нього насправді значать…

Поговорили, покричали, та й розійшлися. Кияни поїхали в столицю, пообіцявши, правда, там продовжити вивчення знесених їм великих куп кримінальної документації зі всієї області. І навіть згодом повернутися.

Отже, хто кого — Вінницький Майдан партію Вінниччан чи Партія Вінничан – Майдан?.. Це питання принаймні до інаугурації Президента України навіть ставитися не буде. І чи буде  взагалі і ким?

Петро Порошенко в своїх передвиборчих промовах багато говорив про Євроінтеграцію, однак про НАТО, громадянське суспільство не спішив відкривати свої плани так, як би хотілося майданівцям. Чи зможе він прислухатися до вимог громадськості Вінниччини всерйоз – дізнаємося вже зовсім скоро, по перших невідкладних кроках Президента.

Не випадково в останній день передвиборчої агітації пряме включення в телепрограмі Шустер- лайф мало відбутися з трьох точок – Донецьк, Івано-Франківськ і Вінниця. Як відомо Донецьк і Івано-Франківськ таки були в прямому ефірі. А от анонсована Савіком Шустером знакова Вінниця Петра Порошенка так і не пробилася в той передвиборчий вечір до всеукраїнського телеглядача. Чому?

На Театральній, як і належить була встановлена для ефіру вся знімальна і передавальна техніка. Була відповідна аудиторія. Все було, лише прямого ефіру не було.  Невідомі сили, про які можна лиш здогадуватися, зробили все, щоб критичні слова із базової області головного кандидата не почула вся країни. Цікаво, що своє гостре запитання спершу самому Петрові Порошенку, який очікувався на дебатах з Юлією Тимошенко, а потім (коли він не з»явився) і самій пані Тимошенко таки було проголошено в мікрофон знімальної групи Савіка Шустера Валерієм Палієм – тією самою людиною, яку Вінницький Майдан і досі пропонує на посаду прокурора Вінницької області замість пана Соколового. Однак,  за словами пана Валерія, його слова дуже впливова людина заборонила транслювати на студію Шустера в Київ. От і вийшло, що їх почули лише ті люди, які були в той час на Театральній площі у Вінниці.

Валерій Максимович Палій вважає, що їх не пропустили в Київ тому, що в разі, якби вони  таки  прозвучали на всю країну в той вечів, за кільканадцять годин перед голосуванням, то результати президентських виборів могли би бути зараз іншими.

Якби там не було, але за кілька днів і годин  до Президентських виборів у Вінниці сталися знакові події. Як на них відреагує сам Петро Порошенко? Чи знайде він сили для діалогу на рівних  з громадянським суспільством, чи піде по давно накатаній іншими попередниками дорозі – покаже час.

 

Василь Кізка, Вінниця