«Коли співвласники ОСББ зможуть реалізувати право на земельну ділянку багатоквартирного будинку?»

повный текст див. тут

ВР РОЗГЛЯНЕ НОВИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ЗАКОН!

Метою проекту Закону є виконання рекомендацій експертів Європейської Комісії (далі – ЄК) щодо удосконалення положень антикорупційного законодавства, наданих у рамках переговорів щодо лібералізації ЄС візового режиму для України.

Цієї мети пропонується досягнути шляхом внесення відповідних змін до низки законодавчих актів.

Так, експертами ЄК рекомендовано:

підвищити санкції за кримінальні корупційні правопорушення – проектом Закону передбачено встановлення більш жорстких видів покарання за відповідні правопорушення як щодо фізичних, так і щодо юридичних осіб;

запровадити зовнішній контроль щодо декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру – проектом Закону пропонується внести зміни до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», поклавши повноваження щодо здійснення перевірок достовірності зазначених у деклараціях відомостей на органи доходів і зборів, а також передбачається закріпити в Законі України «Про банки і банківську діяльність» право вказаних органів одержувати у банків інформацію щодо вказаних у декларації відомостей при проведенні їх перевірки;

встановити відповідальність за подання у згаданих деклараціях недостовірних відомостей – проектом Закону пропонується запровадити адміністративну відповідальність за такі діяння шляхом внесення відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення;

посилити гарантії захисту осіб, які повідомляють про корупційні правопорушення, зокрема в частині перекладення обов’язку доказування у справах про застосування до інформаторів репресивних заходів, а також наявності анонімних ліній для повідомлень про факти корупції – проектом Закону передбачено внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо покладення обов’язку доказування правомірності прийнятих рішень чи вчинених дій у справах про звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, застосування заходів впливу до працівника у зв’язку з його повідомленням про корупційні правопорушення на відповідача; також пропонується внести зміни до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» в частині закріплення правила про можливість повідомляти про корупційні правопорушення анонімно;

чітко розмежувати компетенцію правоохоронних органів, відповідальних за боротьбу з корупцією, – у розвиток положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики» щодо скорочення переліку спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції пропонується внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, виключивши повноваження органів доходів і зборів та Військової служби правопорядку у Збройних Силах України щодо складання протоколів про адміністративні корупційні правопорушення;

забезпечити виконання рекомендацій GRECO у сфері криміналізації корупції (на сьогодні додаткових кроків потребує реалізація рекомендацій І, ІІ, та VII GRECO, наданих Україні за результатами Третього раунду оцінювання) – проектом Закону передбачені зміни до Кримінального кодексу України в частині поширення юрисдикції України на іноземців та осіб без громадянства, які вчинили у співучасті із службовими особами, які є громадянами України, злочини, пов’язані з активним та пасивним хабарництвом, зловживанням впливом; доповнення об’єктивної сторони всіх злочинів згаданої категорії елементом «обіцянка»; поширення положень щодо відповідальності за активну та пасивну форми підкупу на осіб, які працюють у будь-якій якості у підприємствах, установах, організаціях приватного сектору.

 

Прийняття проекту Закону повино  забезпечити виконання рекомендацій експертів ЄК, наданих у рамках переговорного процесу щодо лібералізації ЄС візового режиму для України.

Ризики: якщо даний законнопроект буде прийнято то він стане ще однією потужною зброєю для боротьби не лише із корупціонерами, але й опозиційними та невгодними нінішньому режиму особами.

Даний законопроект дуже гарний для цивілізованих країн, але є небезпечним для  громадян тих країн де існують тоталітарні режими та вибіркове правосуддя.

Див. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації рекомендацій Європейської Комісії у сфері державної антикорупційної політикИ № 3312 23.09.13 р.

 

Підготував:

Магітр управління суспільним розвитком             М.Саволюк

06.10.2013 р.

 


У Могилеві-Подільському влада позбавлятиме людей власності, без суду!

Як повідомило джерело в міській раді, із прийняттям цього нормативного акту на сесії міської ради мер-молдован та його «команда» мають намір ліквідувати усі торгівельні кіоски, гаражі та навіть дитячі площадки, які встановили опоненти теперішньої влади та які відмовляються сплачувати чиновникам хабарі.

За інформацією того ж джерела, в першу чергу підлягають знесенню торгівельні кіоски профспілкового лідера підприємців міста Царенка Олександра та дитяча площадка по вулиці Грецькій, 4. Кажуть, що саме для цього й готується даний нормативний акт.

В усякому разі до цього «бригада» Бровка вже неодноразово намагалась знести кіоски О.Царенка та дитячу площадку по вул. Грецькій.4, але невдало. Не було відповідного нормативного акту, а тому всі ті дії влади визнавались протиправними в суді.

І ось тепер влада має намір отримати в свої руки інквизиційний інструмент для розправи над опонентами з метою примусити усіх сплачувати мзду в кармани чиновників. Адже важко собі навіть уявити, що Бровко дасть команду своїм «борзим» зносити кіоски на тротуарах та на дорогах, які також встановлені незаконно, але родичами чиновників або з негласним погодженням із керівництвом мерії.

Але, поскільки цей нормативний акт (Прядок) є регуляторним актом і його прийняттю передує громадське обговорення та опублікування в ЗМІ, то його проект таки було опубліковано в місцевій газеті «Краяни» від 22 серпня 2013 року №38.

Але в газеті жодним чином не зазначено, що це регуляторний акт, що люди можуть вносити свої пропозиції, куди ці пропозиції направляти, коли та де відбудуться громадські слухання з цього питання і т.д. Не зможете ви щось дізнатись про даний проект нормативного акту і на сайті міської ради. Там і згадка про це відсутня. Тобто все навколо цього нормативного акту покрито темрявою. На що ж сподівалась влада?

Мабуть мерія сподівається, що газету «Краяни» мало хто читає, ну крім тих сторінок де розміщена програма телепередач та оголошення (Авт.- останнім часом наклад газети впав до рекордно низького рівня), а тому опублікований проект залишиться непоміченим.

Та його помітили. Але тільки помітили, не лише вивчили але й знайшли повну невідповідність його змісту Конституції України, іншим законам України та нормативно-правовим актам уряду.

На даний час правозахисна організація ГО «Інститут сприяння демократичному розвитку громад» (директор М.Саволюк) та представники інших громадських організацій подадуть до міської ради альтернативний проект рішення, який поставить в рівні умови усіх суб’єктів господарювання — власників МАФів, незалежно від родинних стосунків та від суми сплачених хабарів керівництву міста.

Нижче публікуємо, для ознайомлення та обговорення, проект рішення Могилів-Подільської міської ради «Про ззатвердження Порядку звільнення земельних ділянок від незаконно встановлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Могилева-Подільського» та проект самого Порядку.

Пропозиції можна залишати в коментарях до даної публікації, або надсилати на Email: mpdemokrat@gmail.com

проект

РІШЕННЯ

Про затвердження Порядку звільнення земельних ділянок

від незаконно встановлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької

діяльності на території міста Могилева-Подільського

З метою впорядкування розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та вирішення питань, пов’язаних із самовільним розміщенням тимчасових споруд на території міста Могилева-Подільського, керуючись статтями 25, 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частиною 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пунктом 5 частини 1 статті 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», міська рада ВИРІШИЛА:

Затвердити Порядок звільнення земельних ділянок від незаконно вста­новлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Могилева-Подільського (додається).

Контроль за виконанням цього рішення покласти на секретаря міської ради В.П.Бохонця.

Міський голова П.П.Бровко

ПОРЯДОК

звільнення земельних ділянок від незаконно встановлених тимча­сових споруд

для здійснення підприємницької діяльності на території міста Могилева-Подільського

Загальні положення:

1. Порядок звільнення земельних ділянок від незаконно встановлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Могилева-По- дільського (далі по тексту — Порядок), розроблений відповідно до Конституції Украї­ни, Цивільного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів», Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року №244.

2. Цей Порядок передбачає механізм, підстави, терміни і порядок проведення де­монтажу тимчасових споруд (далі по тексту — ТС) для здійснення підприємницької діяльності на території міста Могилева-Подільського, що розміщені з порушенням вимог чинного законодавства України.

3. Земельні ділянки, зайняті самовільно розміщеними ТС та на які не оформлені належним чином документи щодо землекористування, вважаються самовільно зай­нятими. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених під час незаконного користування ними, а винні особи притягненню до відповідальності згідно з вимога­ми чинного законодавства України.

Порядок демонтажу ТС:

4. Демонтажу (знесенню) підлягають незаконно встановлені ТС, а відповідна зе­мельна ділянка поверненню та приведенню у попередній стан у випадках:

а) відсутності паспорта прив’язки ТС, інших дозвільних документів;

б) анулювання паспорта прив’язки ТС, закінчення терміну його дії;

в) самовільного розміщення ТС;

г) у разі невідповідності розташування ТС паспорту прив’язки ТС, будівельним нор­мам та правилам;

д) відсутності документа, що посвідчує право на земельну ділянку;

е) самовільної зміни власником ТС її призначення;

є) за рішенням судових органів або поданням інших органів державної влади;

ж) в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

5. За наявності підстав передбачених пунктом 4 даного Порядку, складається про­токол Комісії з питань звільнення земельних ділянок від незаконно встановлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Могилева-Подільського (надалі по тексту — Комісія), постійний склад якої затверд­жується розпорядженням міського голови. На підставі протокольного рішення Комісії Управління містобудування та архітектури Могилів-Подільської міської ради готує проект рішення про звільнення земельних ділянок від ТС, які встановлені з порушен­ням вимог чинного законодавства України з переліком ТС, що підлягають демонтажу і надає його на розгляд виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради.

6. Прийняте рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради про звільнення земельних ділянок від незаконно розміщених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Могилева-Подільського, розміщується на офіційному веб-сайті Могилів-Подільської міської ради

http://misto.mogpod.com/ та в місцевій газеті «Краяни».

7. На підставі прийнятого рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради про звільнення земельних ділянок від незаконно встановлених тимчасових спо­руд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Могилева-Подільсько­го, готуються попередження з посиланням на відповідне рішення виконавчого комі­тету, які надсилаються власнику ТС (якщо його особа встановлена) і наклеюється на ТС з проведенням фотофіксації. У попередженні визначається термін усунення пору­шень вимог чинного законодавства України та приведення земельної ділянки у попе­редній стан.

8. У разі невиконання власником ТС вимог щодо усунення порушень чинного зако­нодавства України та не приведення земельної ділянки у попередній стан протягом строку, зазначеного у попередженні, демонтаж (знесення) ТС виконується комуналь­ним підприємством або іншим суб’єктом господарювання, з яким укладено договір та яке безпосередньо займається знесенням (демонтажем).

9. У разі необхідності під час знесення (демонтажу) ТС залучаються представники державних органів, міських служб та організацій, правоохоронних органів, МНС.

10. У випадку, якщо ТС не має власника, або власник ТС невідомий, знесення (де­монтаж) ТС здійснюється за результатами обстеження ТС Комісією.

11. Демонтаж (знесення) ТС здійснюється в наступному порядку:

а) Комісія складає акт знесення (демонтажу) ТС, який містить:

дату, час проведення знесення (демонтажу) та місце розташування ТС, підстави для їх демонтажу;

прізвище, ім’я, по-батькові, посади голови та членів Комісії, їх підпис;

найменування підприємств, виконуючих демонтування споруди та відключення від інженерних мереж;

опис ТС, що демонтується (зноситься): геометричні розміри, матеріал, наявність підключення до мереж електропостачання та водопостачання, перелік візуально ви­явлених недоліків, пошкоджень.

відомості про власника ТС (за наявності);

фотофіксацію ТС;

б) після складання акту демонтажу (знесення) ТС опечатується, демонтується і пе­ревозиться на майданчики тимчасового зберігання, які організовуються і облаштовуються комунальними підприємствами або суб’єктом господарювання, задіяним у зне­сенні (демонтажі).

12. Витрати по знесенню (демонтажу) та перевезенню ТС до вказаних майданчиків покладаються на комунальні підприємства або суб’єктів господарювання, з якими укладені договори і які, безпосередньо, займаються знесенням (демонтажем), подальшому компенсуються власником розміщеної ТС.

13. Видатки на демонтаж та зберігання демонтованих ТС відшкодовують їхні власники.

14. Якщо власник демонтованої ТС невідомий, видатки на демонтаж та зберігання ТС здійснюються за рахунок коштів міського бюджету.

15. Демонтовані ТС повертаються власнику після надання відповідних документів які засвідчують право власності на ТС, та після оплати ним до міського бюджету робіт з відключення від інженерних мереж, робіт з демонтажу, перевезення, розвантаження та зберігання ТС, згідно з розрахунками, наданими суб’єктами господарювання, що були задіяні в демонтажі.

16. Для власників ТС розмір плати встановлюється та складається за:

а) демонтування, завантаження, доставку до місця зберігання та розвантажені з- відповідності до калькуляції, наданої суб’єктом господарювання, з яким відпов виконавчий орган міської ради уклав договір та, яке безпосередньо займаєтьс монтажем (знесенням);

б) зберігання — в розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян за добу зберігання;

в) відключення від інженерних мереж — у відповідності до калькуляцій, наданих субєктами господарювання, які безпосередньо займаються відключенням.

17. Після закінчення річного терміну зберігання примусово демонтованих ТС, влас­ники яких не з’явилися за їх поверненням та не сплатили витрати, передбачені пунк­том 16 Порядку, рішення щодо їх подальшого використання приймає виконавчий ко­мітет Могилів-Подільської міської ради відповідно до вимог діючого законодавства.

Газета «Краяни», № 38 за 22 серпня 2013 року, с.7, наклад 1380 прим.

УВАГА! ПРОВОДИТЬСЯ ОПИТУВАННЯ ЩОДО ДОВІРИ ДО МІЛІЦІЇ

Опитування проводиться ініціативною групою, створеною за розпорядженням  Директора ГО «Інститут сприяння демократичному розвитку громад»  М.Саволюка   на виконання п. 3.1.21 Статуту Організації. Опитування проводиться   шляхом безпосереднього опитування населення та в телефонному режимі.

При опитувані ставиться лише одне запитання: «Чи довіряєте ви Могилів-подільській міліції? «.

Варіанти можливих відповідей: «ТАК» або «НІ».

Можна коментувати свою відповідь. Анкетні дані вказувати не обовязково.


Мета акції: Інформування громадськості і органи державної влади про рівень довіри населення до міліції та для розробки і негайного впровадження  ефективної програми реформування правоохоронних органів України.

Закликаємо жителів міста Могилева-Подільського та району активно залучитись до даної акції.

Анонімність гарантується.

Свою позицію можна висловити безпосередньо членам ініціативної групи, в коментарях до даного оголошення та по тел. 096-464-17-90, 6-56-92, або в електронному повідомлені на mpdemokrat@gmail.com

Всеукраїнське  опитування з даного питання в даний час проводиться  Інститутом соціології НАН України.


РЕЗУЛЬТАТИ  МІСЦЕВОГО ТА ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ОПИТУВАННЯ БУДУТЬ ОПУБЛІКОВАНІ


24 травня 2013 р.

Директор ГО «Інститут сприяння

демократичному розвитку громад»                          М.О.Саволюк

Верховна Рада урізала повноваження прокуратури ?!

Законом внесено зміни до 18 законодавчих актів України, якими вдосконалено положення чинного законодавства України, які регулюють статус органів прокуратури та порядок реалізації наданих їм законом повноважень.                                                                   

Зокрема, внесено зміни до Закону «Про прокуратуру», процесуальних кодексів та окремих законів України, якими:

-скасовано повноваження прокурора щодо видання обов´язкових для виконання актів прокурорського реагування;

-встановлено єдиний акт прокурорського реагування на виявлені порушення закону у вигляді подання, внесення якого не тягне за собою зупинення дії нормативно-правових актів, припинення певної діяльності, необхідності вчинення дій або безумовного усунення порушень, які, на думку прокурора, мали місце;

-заборонено прокурору здійснювати повноваження в рамках нагляду за додержанням і застосуванням законів (крім тих, які спрямовані на встановлення наявності порушень) без призначення прокурорської перевірки, яка може здійснюватися лише після винесення постанови, в якій зазначаються підстави, що свідчать про можливі порушення законності, а також обґрунтовується необхідність вчинення прокурором конкретних дій. Копія постанови обов´язково має надаватися особі, на права та свободи якої може вплинути проведення прокурорської перевірки;

-заборонено проведення прокурорської перевірки за заявами фізичних та юридичних осіб (крім тих, які містять повідомлення про злочин) до їх попереднього розгляду компетентними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування або ж неприйняття ними у встановлені строки рішень з цих питань.

Відповідний законопроект, до якого внесено деякі зміни під час обговорення, зареєстровано за №11074.

Аналіз тексту зазначеного законопроекту засвідчує, що під час його підготовки не враховано вимоги Конституції України та рішення Конституційного Суду України, положення законопроекту не узгоджуються з чинними законодавчими актами України. При цьому також не враховано у тексті законопроекту і принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), зокрема такий його елемент як «юридична визначеність», який вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. На це звертав свою увагу і Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 22.09.2005 №5; 29.06.2010 №17; 11.10.2011 №10.

Зокрема Законом  встановлюється зміни до статті 14 Закону «Про прокуратуру», які полягають в тому, що Генеральна прокуратура України затверджує Єдиний реєстр досудових розслідувань за погодженням з керівниками органів досудового розслідування. Зазначене є спробую узгодження Закону України «Про прокуратуру» із частиною другою статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (нова редакція). Проте це не відповідає вимогам статей 8 та 121 Конституції України (державний орган не може встановлювати для себе правила).

Запропонована проектом нова редакція статті 21 Закону про прокуратуру, яка передбачає порядок проведення перевірок, також викликає низку    зауважень.                     Так, відповідно до частини першої перевірки проводяться за зверненням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, а також за власною ініціативою прокурора. Однак запропонована редакція не містить уточнюючих положень щодо предмету такого звернення, що не відповідає вимогам Конституції України та рішенню Конституційного Суду України щодо юридичної визначеності правової норми.

До того ж зазначена частина не враховує вимог статті 19 Конституції України, яка передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Адже, частина перша статті 21 Закону не містить підстав для проведення перевірки за власною ініціативою прокурора.

Крім того, у частині третій норми передбачено, що прокурор для здійснення перевірки приймає постанову, в якій зазначає підстави про можливі порушення законності та обґрунтовує необхідність вчинення конкретних дій. Але ж з огляду на те, що закон не визначає таких підстав, у кожному конкретному випадку прокурор на власний розсуд їх визначатиме, що також може створювати підґрунтя для зловживань. 

У частині другій статті 21 Закону згадуються «відповідні органи державного нагляду (контролю)». Однак у пункті 9 розділу «Перехідні положення» Конституції України використовується поняття «державний орган щодо контролю за додержанням законів». Це саме стосується і частини другої статті 23 Закону.                                      

Внесені даним Законом зміни до днеяких законодавчих актів в цілому сприятимуть посиленню захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, інтересів держави, але  не вирішують   основне злободневне питання — це питання щодо переродження системи прокуратури  в політичний каральний орган  та інструмент для розправи влади з  політичними опонентами.       

Даний Закон, на нашу думку, є звичайним заграванням влади із виборцями перед черговими виборами до Верховної ради України, та направлений на замилювання очей, а  не на радикальне реформування органів прокуратури відповідно до європейських стандартів.

Документи, пов’язані із роботою над законопроектом:

Підготував     М.Саволюк

 

 

З 1 січня 2012 р. всі платні парковки Могилева-Подільського повинні мати паркомати!

Дані норми були затверджені постановою КМУ від 3 грудня 2009 року № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів». Сама постанова в цілому набрала чинності 1 березня 2010 року, але два його пункти — 14 і 16 набрали чинності 1 січня цього року.

Відповідно до них, вже на сьогоднішній день відведені майданчики для платного паркування обов’язково повинні бути обладнані паркувальними автоматами з розрахунку не менш як один автомат на 10 місць для паркування з обох боків уздовж проїзної частини вулиці, дороги або тротуару.

Також тепер на спеціально обладнаних майданчиках для платного паркування обов’язково повинні бути встановлені автоматичні в’їзні та виїзні термінали.

А якщо такі паркомати  ще не встановлені, то притензії  так званних «контролерів» до власників автомобілів є незаконними і вони вже не мають права вимагати сплачувати їм готівкою.

Паркомати є одним із засобів боротьби із корупцією та злочинністю і саме з цією метою введено в дію нові НОРМИ .

Але що робити, коли  «контролери» намагаються затримати транспортний засіб та перешкодити власнику автомобіля  поїхати  не заплативши незаконну «мзду»?

Порада лише одна — негайно викликати на місце події наряд міліції, або повідомити про свавілля  громадське обєднання ГО «Інститут сприяння демократичному розвитку громад» за тел. 096-464-17-90.

Вам негайно прийде на допомогу  кваліфікований спеціаліст, який сам займеться  вирішенням проблеми із залученням правоохоронців.

Підгрунтям для  захисту від неправомірних дій «контролерів» є  рішення ВАСУ, який  підтвердив, що перешкоджати виїзду транспортного засобу з парковки при несплаті — незаконно.

Так, Ухвалою № К/9991/5802/11, К/9991/4318/11 Вищий адміністративний суд погодився з висновками судів нижчих інстанцій про визнання незаконним і не чинним абзацу першого пункту 31  Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабміну від 03.12.2009 р. № 1342, яким передбачено, що у разі повної або часткової несплати вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду.

Така позиція суду аргументована тим, що Кабмін наділив правом тимчасово затримувати транспортні засоби осіб, не уповноважених на це законами України, та у випадках, не передбаченому законами України, що свідчить про порушення вимог законності при прийнятті пункту 31 Правил.

Крім того, Суд підкреслив, що відповідно до статті 41 Конституції і статті 319 Цивільного кодексу, власнику гарантується право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Правомочності власника можуть бути обмежені або припинені лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Станом на день прийняття рішення у справі правом затримувати ТЗ наділені лише уповноважені особи Державтоінспекції відповідно до частини другої статті 52-1 Закону «Про дорожній рух» та положень Кодексу про адміністративні правопорушення.

Цікаво, а чи знають про  вищезазначені НОРМИ чиновники Могилів-Подільської міської ради?

Цікаво, а чи довго ще   Могилів-Подільский   буде залишатись містом де на місцевих чиновників ні національне,  ні навіть молдавське законодавство не поширюється?

06.01.2011 р.

ГО «Інститут сприяння демократичному розвитку громад»

ІСТОРІЯ ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо застосування Закону України «Про доступ до публічної інформації» (2939-17) Ч.2


Особи, які  вважають,  що  їхні  права  та  законні  інтереси порушені  розпорядниками  інформації,  мають  право  на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду, яке здійснюється  відповідно  до Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ),  а також  на  відшкодування  матеріальної  та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

 

Слід відмітити, що Законом ( 2939-17 ) захищено права осіб, які оприлюднюють інформацію всупереч своїм обов’язкам охороняти таку інформаці. Відтепер жоден «мельниченко» не може переслідуватись законом. Так, в Статті 11 Закону ( 2939-17 ) закріплена норма, згідно  якої  посадові  та  службові  особи  не   підлягають   юридичній відповідальності,  незважаючи  на  порушення своїх обов’язків,  за розголошення інформації  про  правопорушення  або  відомостей,  що стосуються   серйозної   загрози  здоров’ю  чи  безпеці  громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване  переконання,  що  інформація є достовірною,  а також
містить докази  правопорушення  або  стосується  істотної  загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю.

Фактично громадяни України завдяки прийнятому Верховною Радою України Закону «Про доступ до публічної інформації»  ( 2939-17 ) отримали право по-європейськи легко і швидко отримувати,  зокрема, інформацію про те, як працюють органи виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Але за це право  бути європейцями ще потрібно буде поборотись.   Частина корумпованих чиновників так просто  здати свої позиції  та відмовитись від корупційних схем  особистого збагачення не захоче.  Примусити їх виконувати закон зможе лише  об’єднана,  активна громадськість і незалежні  засоби масової інформації  та  Інтернет видання.  Саме на ці  громадянські інститути та ресурси  наше українське  суспільство і повинно зробити ставку.

03.09.2011 р.

 

Підготував,-

Директор «Інституту сприяння демократичному розвитку громад»

магістр  управління суспільним розвитком

М.Саволюк

Використані матеріали:

Конституція України ( 254к/96-ВР )

Закон України «Про доступ до публічної інформації« (2939-17)

Проект Закону України «Про доступ до публічної інформації«

—               Статут  Ради Європи ( 994_001 ),

—              Резолюція  Парламентської Асамблеї Ради  Європи  від 5 жовтня 2005 року N 1466 ( 994_611 ) «Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною»

Конвенція  про захист прав людини і основоположних  свобод  1950  року  ( 995_004 )

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права ( 995_043 )

Закон   України   «Про   інформацію» ( 2657-12 )

—               Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції«.

Роз’яснення Міністерства юстиції УКРАЇНИ

ІСТОРІЯ ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо застосування Закону України «Про доступ до публічної інформації» (2939-17) Ч.1

Проект Закону «Про доступ до публічної інформації» було зареєстровано ще 11.07.2008 під  № 2763. Але  цей, житево важливий для суспільства закон, через ряд суб’єктивних і об’єктивних причин довгий час залишався лише проектом. І лише  під тиском міжнародної та національної громадськості   був  прийнятий ВР України   13.01.2011 р.  та  вступив в законну силу з  09.05.2011.

На етапі становлення української держави проблема забезпечення прозорості в діяльності органів влади є однією з перешкод, які стоять на шляху демократичного розвитку нашої держави. Прикладів порушення або перешкоджання реалізації права на доступ до інформації сьогодні можна навести безліч: неправомірна відмова органів влади у наданні інформації через її віднесення до інформації з обмеженим доступом; незаконне застосування грифів обмеження доступу до інформації опублікуванню не підлягає ”, “не для друку”, “для службового користування”; ігнорування інформаційних запитів; перешкоди в отриманні громадянами локальних нормативно-правових актів місцевих органів влади, не говорячи вже про проекти таких актів; неналежне виконання органами влади вимоги оприлюднювати інформацію про свою діяльність (в тому числі через мережу Інтернет) тощо.

Отже, можна констатувати, що до прийняття Закону (2939-17)   існуюча державно-правова практика з питань надання інформації не відповідала стандартам демократичної держави.

Однією з основних причин існування такої ситуації  була відсутність закону, який би чітко визначив види інформації з обмеженим доступом та критерії віднесення її до такої. Закон України «Про інформацію» не вирішує цю проблему, а навпаки — фактично не розмежовує публічну інформацію від приватної, визначаючи конфіденційну інформацію як таку, що може належати органам влади і може поширюватися за їх бажанням і до передбачених ними умов. Окрім того, норми Закону «Про інформацію» є декларативними і створюють широке поле для зловживання службовцями обмежувати доступ до інформації на власний розсуд.

Закони про доступ до публічної інформації існують у більшості демократичних держав, і вони виступають реальним правовим механізмом здійснення одного з основних прав людини – права на доступ до публічної інформації, що є, у свою чергу, вимогою європейських стандартів та необхідною умовою інтеграції України у Європейське співтовариство. Прикладом держав, у яких існують закони про доступ до (свободу) інформації, є: США (Закон про свободу доступу до інформації), Великобританія (Закон про свободу інформації), Латвія (Закон про свободу інформації), Естонія (Закон про свободу інформації, Словаччина (Закон про вільний доступ до інформації), Болгарія (Закон про доступ до публічної інформації), Словенія (Закон про доступ до публічної інформації), Угорщина (Закон про захист інформації) тощо.

Метою Закону (2939-17)  є забезпечення прозорості і відкритості суб’єктів владних повноважень та створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації шляхом: визначення режиму доступу до неї, а саме – виключних підстав обмеження доступу до інформації, встановленням відповідальності за відмову чи відстрочку у наданні інформації, встановленням для Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини додаткових гарантій в межах повноважень, визначених Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», для забезпечення реалізації права на доступ до інформації, встановленням максимально коротких строків для розгляду запитів на інформацію тощо.

Реалізація Закону також сприятиме забезпеченню відкритості інформації про органи державної влади, органи  місцевого самоврядування. Реалізація його положень дозволить зробити діяльність влади більш прозорою, більш зрозумілою та доступною, а отже підвищить ступінь довіри громадян до неї.

Слід відмітити, що Закон (2939-17)  розроблено на реалізацію статей 18, 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Рекомендацій Ради Європи: № R (81) 19 про доступ до інформації, що перебуває в розпорядженні органів влади та № R (2008) про доступ до офіційних документів, Плану заходів з виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженим Указом Президента України від 20 січня 2006 р. № 39, Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», затвердженою Указом Президента України від 11 вересня 2006 року № 742.

Як відомо,  9 листопада 1995 року Україна приєдналась до Ради Європи. При вступі Україна зобов’язалась дотримуватись обов’язків, що випливають із Статуту Ради Європи ( 994_001 ), а саме принципів плюралістичної демократії,  верховенства  права  та  захисту  прав людини  і  основних  свобод  усіх  осіб,  що  перебувають  під  її юрисдикцією.
Зокрема, Резолюцією Парламентської Асамблеї Ради  Європи  від 5 жовтня 2005 року N 1466 ( 994_611 ) «Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною» були підбиті  підсумки  реалізації  ключових реформ, яких Україна потребувала і зобов’язалась реалізувати.

Парламентська Асамблея  зробила  висновок,  що хоча Україна і досягла значного прогресу в законодавчій сфері,  вона  все  ще  не виконала  всіх  обов’язків  та зобов’язань,  які взяла на себе при вступі в Раду Європи, і що верховенство права в багатьох сферах ще не повністю досягнуте і, зокрема, закликала органи державної влади України покращити правове регулювання  доступу  до  інформації,  а також суворо   дотримуватись   статті   34   Конституції   України ( 254к/96-ВР ) стосовно свободи інформації під час  засекречування документів  та  розсекретити  всі  офіційні  документи,  які  були закриті для загального доступу з порушенням законодавства.

Саме  на виконання  зазначеної  Резолюції  Парламентської  Асамблеї Ради  Європи  (  994_611 )  та  з  метою  забезпечення реалізації положень статті 34 Конституції України  ( 254к/96-ВР )  стосовно свободи  інформації,  статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних  свобод  1950  року  ( 995_004 ), статті   19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права ( 995_043 ), а також для забезпечення ефективної реалізації  права  кожного  на свободу  вираження  поглядів  та  доступ  до інформації,  права на вільне збирання,  зберігання,  використання і поширення інформації усно, письмово   або  в  інший  спосіб,  Верховною  Радою  України 13 січня 2011 року були прийняті Закони  України  «Про  доступ  до публічної  інформації» ( 2939-17 ) та «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію» ( 2657-12 ) (нова редакція),  які набрали чинності 10 травня 2011 року.

Слід зазначити, що ці два закони тісно пов’язані між собою.

Так, нова    редакція   Закону   України   «Про   інформацію» ( 2657-12 ) визначатиме,  зокрема,  основні  принципи,  суб’єкти, об’єкти інформаційних відносин в Україні та,  що є інформацією, її види.

В свою  чергу,  Закон  України  «Про  доступ   до   публічної інформації»  ( 2939-17 )  (далі  —  Закон)  визначатиме  порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до  інформації, що  знаходиться  у володінні суб’єктів владних повноважень,  інших розпорядників публічної   інформації,   визначених   цим   Законом ( 2939-17 ), та інформації, що становить суспільний інтерес.

Перш за все,  слід звернути увагу на те, що всі вимоги Закону ( 2939-17 ) поширюються  лише  на  органи  державної  влади,  інші державні  органи,  органи  місцевого самоврядування,  органи влади Автономної Республіки Крим,  інших суб’єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є
обов’язковими для виконання,  а на юридичних осіб, що фінансуються з  державного,  місцевих  бюджетів,  бюджету Автономної Республіки Крим, осіб, що виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень  згідно  із  законом  чи договором,  включаючи надання освітніх,  оздоровчих,  соціальних  або  інших  державних  послуг,
суб’єктів  господарювання,  які  займають  домінуюче  становище на ринку або  наділені  спеціальними  чи  виключними  правами  або  є природними монополіями, та суб’єктів господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля,  про якість  харчових  продуктів  і предметів  побуту,  про  аварії,  катастрофи,  небезпечні природні
явища та інші надзвичайні події,  що сталися або можуть статися  і загрожують здоров’ю та безпеці громадян,  і іншою інформацією,  що становить суспільний інтерес (суспільно  необхідною  інформацією), вимоги  цього  Закону  поширюються  лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Закон ( 2939-17 ) зобов’язав всіх  розпорядників  інформації, передбачених   статтею   13   Закону  ( 2939-17 ),  надавати  та оприлюднювати публічну інформацію — відображену та задокументовану будь-якими  засобами  та  на будь-яких носіях інформацію,  що була отримана або  створена  в  процесі  виконання  суб’єктами  владних повноважень своїх обов’язків,  передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у  володінні  суб’єктів  владних  повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

При цьому  Законом  ( 2939-17 ) встановлено,  що зазначена інформація є відкритою,  крім випадків,  встановлених  законом,  а доступ до неї забезпечується шляхом систематичного та оперативного її оприлюднення в  офіційних  друкованих  виданнях,  на  офіційних веб-сайтах   в   мережі  Інтернет,  на  інформаційних  стендах  та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання її за запитами на інформацію.

Що стосується  публічної інформації з обмеженим доступом,  то нею згідно із Законом ( 2939-17 ) є  конфіденційна,  таємна  та службова інформація.

Конфіденційною інформацією   є  інформація,  доступ  до  якої обмежено фізичною або юридичною  особою,  крім  суб’єктів  владних повноважень,  та  яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.  При цьому не  може  бути  віднесена  до  конфіденційної інформація,  що була отримана або створена розпорядниками інформації.

Таємною інформацією є інформація,  доступ до якої обмежується виключно   в   інтересах   національної   безпеки,  територіальної цілісності  або   громадського   порядку   з   метою   запобігання заворушенням  чи  злочинам,  для  охорони здоров’я населення,  для захисту  репутації  або  прав   інших   людей,   для   запобігання розголошенню   інформації,   одержаної   конфіденційно,   або  для підтримання авторитету і  неупередженості  правосуддя  і  лише  за умови, що розголошення цієї інформації може завдати істотної шкоди цим  інтересам  або  шкода  від  оприлюднення   такої   інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Таємною визнається    інформація,   яка   містить   державну, професійну,  банківську  таємницю,  таємницю  слідства  та   іншу, передбачену законом, таємницю.

Службовою інформацією є інформація, що міститься в документах суб’єктів  владних  повноважень,  які   становлять   внутрівідомчу службову  кореспонденцію,  доповідні записки,  рекомендації,  якщо вони  пов’язані  з  розробкою  напряму  діяльності  установи   або здійсненням  контрольних,  наглядових  функцій  органами державної
влади,  процесом   прийняття   рішень   і   передують   публічному обговоренню  та/або  прийняттю  рішень,  а  також  інформація,  що зібрана  в  процесі   оперативно-розшукової,   контррозвідувальної діяльності,  у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Крім цього, ч.5 ст.6 Закону ( 2939-17 ) передбачається,  що не  може бути  обмежено  доступ  до інформації про розпорядження бюджетними коштами,  володіння,  користування  чи  розпорядження   державним, комунальним майном,  у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна,  прізвища, імена, по батькові фізичних  осіб  та  найменування  юридичних осіб,  які отримали ці кошти або майно, якщо оприлюднення або надання такої інформації не може   завдати  шкоди  інтересам  національної  безпеки,  оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Також дуже цікавим є положення Закону ( 2939-17 ) стосовно того,  що  декларації про доходи ( z0064-93 ) осіб та членів їхніх сімей,  які претендують на зайняття чи займають виборну  посаду  в органах   влади,   або   обіймають  посаду  державного  службовця, службовця  органу  місцевого  самоврядування  першої  або   другої
категорії,  є  відкритою  інформацією,  а також стосовно того,  що обмеженню доступу підлягає інформація,  а не документ,  і у  разі, якщо   документ  містить  інформацію  з  обмеженим  доступом,  для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Таким чином,   результатом   впровадження   чітких    підстав обмеження  доступу  до  публічної  інформації  має  стати перегляд суб’єктами владних повноважень списків документів,  доступ до яких був  обмежений до набрання чинності Законом ( 2939-17 ),  а це вже величезне досягнення в розбудові ефективної та прозорої держави.

Обов’язки розпорядників інформації регламентуються статтею 14 Закону ( 2939-17)
Відповідно до    ч. 1 ст.14  Закону ( 2939-17) Розпорядники інформації зобов’язані:

1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність  та  прийняті ішення;

2) систематично вести  облік  документів,  що  знаходяться  в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати  спеціальні  місця  для  роботи  запитувачів   з документами  чи  їх  копіями,  а  також надавати право запитувачам робити виписки з  них,  фотографувати,  копіювати,  сканувати  їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5)  мати  спеціальні  структурні  підрозділи  або  призначати відповідальних  осіб  для  забезпечення  доступу  запитувачів   до інформації;

6) надавати достовірну,  точну та повну інформацію, а також у разі потреби  перевіряти  правильність  та  об’єктивність  наданої інформації.

Особливої уваги заслуговують положення Закону ( 2939-17 ), що визначають  порядок  реалізації  права  на доступ до інформації за інформаційним запитом — проханням особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Закон ( 2939-17 )  передбачає,  що  запитувач  має  право звернутися до розпорядника інформації  із  запитом  на  інформацію незалежно від того,  стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

При цьому запит на інформацію може  бути  індивідуальним  або колективним  і  може подаватися в усній,  письмовій чи іншій формі (поштою,  факсом,  телефоном,   електронною   поштою)   на   вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Водночас Законом  ( 2939-17 ) встановлюються певні вимоги до запитів,  а  саме  передбачається,  що  запит  на  інформацію  має містити:

— ім’я (найменування) запитувача,  поштову адресу або  адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є;

— загальний опис інформації  або  вид,  назву,  реквізити  чи зміст  документа,  щодо  якого зроблено запит,  якщо запитувачу це
відомо;

— підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою  спрощення  процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм  запитів  на  інформацію,  які  можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті  відповідного  розпорядника.
Зазначені  форми  мають  містити  стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

У разі якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості  тощо)  особа не може подати письмовий запит,  його має оформити відповідальна  особа  з  питань  запитів  на  інформацію, обов’язково зазначивши в запиті своє ім’я,  контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.

Закон ( 2939-17 ) зобов’язав  суб’єктів  владних  повноважень визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями,  а також надавати право запитувачам робити  виписки  з них,   фотографувати,   копіювати,  сканувати  їх,  записувати  на будь-які носії інформації,  а  також  мати  спеціальні  структурні підрозділи  або  призначати  відповідальних  осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.

Слід враховувати,  що  розпорядник  інформації   має   надати відповідь  на інформацію в терміни, передбачені  Статтею 20 Закону ( 2939-17).

Так,  згідно ч.1. ст.20 Закону ( 2939-17) Розпорядник інформації має надати відповідь  на  запит  на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно ч. 2 ст.20 Закону ( 2939-17) у  разі  якщо  запит  на інформацію стосується інформації, необхідної  для  захисту  життя  чи  свободи  особи,  щодо   стану довкілля,  якості  харчових продуктів і предметів побуту,  аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що  сталися  або  можуть  статись  і  загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше  48  годин  з  дня  отримання запиту.

Згідно  ч.3 ст.20 Закону ( 2939-17) клопотання  про  термінове  опрацювання  запиту  має  бути обґрунтованим.

Згідно ч.4 ст.20 Закону ( 2939-17)  у разі  якщо  запит  стосується  надання  великого  обсягу інформації  або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних,  розпорядник  інформації  може  продовжити  строк  розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача  в письмовій  формі  не  пізніше  п’яти  робочих днів з дня отримання запиту.

Важливою гарантією  реалізації  права  на доступ до публічної інформації за інформаційним запитом є безоплатний характер надання такої інформації.

Проте у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок,  Закон ( 2939-17 ) передбачає обов’язок запитувачів відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Розмір фактичних     витрат     визначається      відповідним розпорядником  на  копіювання  та  друк  в  межах  граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України.  У разі якщо розпорядник інформації  не  встановив  розміру  плати  за  копіювання або друк інформація надається безкоштовно.

Одночасно Законом ( 2939-17 ) визначено, що при наданні особі інформації   про  себе  та  інформації,  що  становить  суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Крім цього,  слід  звернути  увагу  на  те,  що   розпорядник інформації  має  право  відмовити  в  задоволенні  запиту  лише  у випадках  коли  він  не  володіє  інформацією  і  не  зобов’язаний відповідно   до  його  компетенції,  передбаченої  законодавством, володіти  інформацією,  щодо  якої  зроблено   запит,   або   коли
інформація,  що  запитується,  належить  до категорії інформації з обмеженим доступом,  або особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати,  пов’язані з копіюванням або друком,  а також у разі недотримання вимог до запиту на інформацію.

У відмові  в  задоволенні  запиту  на  інформацію  має   бути зазначено   прізвище,   ім’я,   по   батькові   та  посаду  особи, відповідальної за розгляд  інформаційного  запиту,  дату  відмови, мотивовану підставу відмови, порядок оскарження відмови та підпис.

Відмова в   задоволенні  запиту  на  інформацію  надається  в письмовий формі.

Водночас Законом ( 2939-17 )  передбачається,  що  відповідь розпорядника  інформації про те,  що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел,  або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації,    який    не   володіє   запитуваною інформацією,  але якому  за  статусом  або  характером  діяльності відомо   або  має  бути  відомо,  хто  нею  володіє,  зобов’язаний направити  цей   запит   належному   розпоряднику   з   одночасним повідомленням  про  це  запитувача.  У  такому  разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня  отримання  запиту належним розпорядником.

Відповідальність за  порушення  законодавства  про  доступ до публічної  інформації  несуть  особи,  винні  у   вчиненні   таких порушень:

— ненадання відповіді на запит;

— ненадання інформації на запит;

— безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;

— неоприлюднення  інформації  відповідно  до  статті 15 цього Закону ( 2939-17 );

— надання   або   оприлюднення  недостовірної,  неточної  або неповної інформації;

— несвоєчасне надання інформації;

— необґрунтоване  віднесення  інформації  до   інформації   з обмеженим доступом;

— нездійснення реєстрації документів;

— навмисне    приховування   або   знищення   інформації   чи документів.

 

Ч.1,2 Підготував,-

Директор «Інституту сприяння демократичному розвитку громад»

магістр  управління суспільним розвитком                                                                                                М.Саволюк

Дивись продовження  в ч.2

АНТИКОРУПЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

ЗАКОН УКРАЇНИ » Про засади запобігання і протидії корупції»

ЗАКОН  УКРАЇНИ  «Про доступ до публічної інформації»

ЗАКОН УКРАЇНИ » Про місцеве самоврядування  в Україні»

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про прокуратуру»

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про службу безпеки України»

Комітет ВРУ з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ (АНТИКОРУПЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО)