ПО УКРАЇНІ РІВЕНЬ ДОВІРИ ДО МІЛІЦІЇ — 1%, НА ВІННИЧЧИНІ — 0%

Міністр  тоді бив себе в груди та вихвалявся роздаючи  інтерв’ю про те,  що начебто дані попередніх вивчень громадської думки, проведених кількома соціологічними установами зафіксували: рівень довіри до правоохоронців покращився від 6,7 до майже 10%. Згідно з наведеним вище, міліція входить у трійку суспільних інститутів, яким довіряють найбільше. Зазначу, що ці висновки озвучили на нараді в МВС, і мій підпис під результатами опитувань свідчить: ми розуміємо проблему й готові змінюватися, щоб відповідати очікуванням громадян, бути відкритішими.

 

Не відомо, які саме соціологічні установи робили те дослідження, але дуже схоже на те, що міністр видавав бажане за дійсне. Мабуть щоб не напружуватись із реформами. Ну для чого ті реформи в міліції коли вона і так добре працює та робота покращується чи не щохвилини.

Але доведеться Міністру МВС опуститись на грішну землю та змінити чвою думку про власне відомство. 

Цими днями по всій  Україні проводились дослідження громадської думки щодо довіри людей до міліції. Результат виявився настільки несподіваним, що міністру валеріанка  не допоможе, а на часі діставати із кобури пістолет…

“Який рівень вашої довіри до міліції?” – таке просте питання ставили дослідники Інституту соціології Національної академії наук України.

«Чи довіряєте ви Могилів-подільській міліції? «— ще простіше питання ставили дослідники правозахисної організації ГО «Інститут сприяння демократичному розвитку громад»,які проводили подібне дослідження 23-25 травня 2013 р. в м. Могилеві-Подільському та однойменому районі

Результат опитування приголомшливий.

Так за даними дослідження Інституту соціології Національної академії наук України, якщо ще рік-два тому українській міліції довіряли (опитували лише громадян, старших 18 років) 3-5 відсотків населення, сьогодні повністю довіряють міліції лише… 0,8 відсотка опитаних! Ще вісім відсотків українців міліції “переважно довіряють” . Разом з тим, відповідаючи на питання: “Чи вистачає порядку в суспільстві?”, 73 відсотки опитаних відповіли негативно.

Але найнеочікуваніший результат було отримано ГО «Інститут сприяння демократичному розвитку громад» по місту Могилеву-Подільському та району.

На запитання,  «Чи довіряєте ви Могилів-подільській міліції? » наважились відповісти 350 респондентів.

При цьому твердо  «НІ» відповіли 341 респондент.

На поставленне запитання —  відповідь «ТАК» не отримана від жодного питаного. Навіть сред опитаних дружин працівників міліції та серед самих правоохоронців не знайшлося жодної особи, яка би «замовила» хоч словечко  за свою «контору».

А ось  9-ть респондентів взагалі відмовились відповідати, назвавши таке опитування безглуздим, бо мовляв, яка може бути довіра до «хабарників»,  «продажних шкур», «бандитів в поганах».

Дісталось на горіхи і активістам Інституту, яких окремі респонденти чомусь з обуренням називали прихвостнями ментів і жуліків та іншими подібними епітетами. Мабуть люди вважали, що опитування проводиться з метою оббілити правоохоронців.

Результати опитування щодо ставлення до міліції виглядають ще гірше, при порівнянні їх із результатами аналогічного опитування, яке  міжнародна організація “Глобальний звіт про довіру” провела у 25 країнах  світу. Під час цього опитування  встановили, що у Німеччині поліції повністю довіряє 81 відсоток громадян. Це найвищий рівень довіри до державних інституцій  у цій країні. У Польщі, Італії та Росії, показало опитування, правоохоронним  структурам довіряють 55¬58 відсотків населення.

Рівень довіри українців до рідної міліції завжди був низьким. Та  нижче плінтуса він ще не падав.

Рекордно низький рівень довіри громадян до міліції дуже тривожний ще й тому, що саме міліція складає найчисельніше збройне державне формування в Україні. За даними Кабміну, у міліції служать понад  300 тисяч правоохоронців. Отож на 100 тисяч українців припадає 393 міліціонери. Для порівняння, у Фінляндії на 100 тисяч населення припадає 146 поліцейських. Проте кількість у цьому випадку не переходить у якість. За даними МВС, на кожного українського міліціонера  припадає в середньому 1,8 розкритих злочинів, тоді як у Великій Британії  на кожного поліцейського – 29, у США – 12,8, в Росії – 7 розкритих злочинів.

Українська міліція залишається у Європі лідером за застосуванням до громадян  тортур і знущань. Цього тижня, скажімо, в Донецьку завершився суд над міліціонерами, які затримали на вулиці за розпиття пива у громадському місці інваліда.  Бідаку притягнули в кімнату дільничних інспекторів  та…  зґвалтували гумовим кийком! Суд засудив садистів до умовного покарання.  

Коментуючи цей та подібні випадки  “ВЗ”,  співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров зауважив: “На жаль, фактів катувань у міліції щороку більшає. Коли міліцією керували цивільні міністри – Цушко та Луценко, такі факти також були непоодинокі. Але при них служба внутрішньої безпеки міліції порушувала сотні кримінальних справ проти міліціонерів, які били людей. Та коли МВС знову почали очолювати міліцейські генерали,  катування знову стали масовим явищем. В Україні  кожні сорок секунд у міліції відбуваються акти незаконного насильства”.     

Михайло Саволюк, підполковник міліції у відставці, член Політради «Нашої України» вважає, що ситуація в міліції на сьогодні є катастрофічною. Якщо не навести лад в правоохоронній системі, ні про які інші реформи в Україні мова не може йти.  Усі початі реформи (соціальні, медичні, економічні та ін.) проваляться, адже їх ще в зародку знищить корупція.

А з корупцією може боротись лише некорумпована  правоохоронна система, яка буде знаходититсь під тотальним контролем громадськості. Отже, негайно потрібно провести реформу в міліції, а потім в судах . прокуратурі  і т.д.

Приклад ефективних реформ в державі показала Грузія, яка усі реформи успішно провела лише після реформування міліції.

Програма такої реформи в Україні була розроблена ще за часів В.Ющенка і сьогодні потрібно лише мати політичну волю, щоб цю реформу впровадити.

Та при владі сьогодні знаходяться ті люди, які цієї міліціейської реформи бояться біше ніж чорт ладану…

25.05.2013 р.

ГО «Інститут сприяння демократичному  розвитку громад»

 

УВАГА! ПРОВОДИТЬСЯ ОПИТУВАННЯ ЩОДО ДОВІРИ ДО МІЛІЦІЇ

Опитування проводиться ініціативною групою, створеною за розпорядженням  Директора ГО «Інститут сприяння демократичному розвитку громад»  М.Саволюка   на виконання п. 3.1.21 Статуту Організації. Опитування проводиться   шляхом безпосереднього опитування населення та в телефонному режимі.

При опитувані ставиться лише одне запитання: «Чи довіряєте ви Могилів-подільській міліції? «.

Варіанти можливих відповідей: «ТАК» або «НІ».

Можна коментувати свою відповідь. Анкетні дані вказувати не обовязково.


Мета акції: Інформування громадськості і органи державної влади про рівень довіри населення до міліції та для розробки і негайного впровадження  ефективної програми реформування правоохоронних органів України.

Закликаємо жителів міста Могилева-Подільського та району активно залучитись до даної акції.

Анонімність гарантується.

Свою позицію можна висловити безпосередньо членам ініціативної групи, в коментарях до даного оголошення та по тел. 096-464-17-90, 6-56-92, або в електронному повідомлені на mpdemokrat@gmail.com

Всеукраїнське  опитування з даного питання в даний час проводиться  Інститутом соціології НАН України.


РЕЗУЛЬТАТИ  МІСЦЕВОГО ТА ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ОПИТУВАННЯ БУДУТЬ ОПУБЛІКОВАНІ


24 травня 2013 р.

Директор ГО «Інститут сприяння

демократичному розвитку громад»                          М.О.Саволюк

«ПЕТІ МОНА, МІШІ – НІЗЗЯ! БО ПЕТІ – МОНА!..»

Майже весь центр Могилева-Подільського сьогодні – суцільний переступ за червону лінію! В прямому і переносному смислі слова. Це демонстрація того до якого «бєзпрєдєла» може дійти міська влада «кришована» державною владою. Це хрестоматія корупції і організованої злочинності у всій своїй красі і первозданності. Дивишся і очам своїм не віриш! На тротуарі, на проїжджій частині центральної вулиці Стависької вишикувалися вряд саморобні магазини і магазинчики перетворивши цю, колись рівненьку як стріла широку вулицю в таку про яку кажуть – як бик пос..в. Більшого показового нахабства, більшого виклику закону і здоровому глузду й придумати не можливо.

Та це ж центр міста обласного підпорядкування! Його обличчя! Як в Києві Хрещатик, як у Вінниці Соборна, а на хуторі Бездиханнім вулиця Леніна! Як же ж можна так занапащати обличчя!?.. Його ж бачать не лише обдурені, затуркані до краю місцеві жителі, а й іноземні транзитники, що тисячами подорожують щодня через міжнародний пункт пропуску «Могилів-Поділський – Отачь». І оця Могилівська Стависька асоціюється у багатьох з них з Україною. Їм здається, і не безпідставно, що така вся наша держава.

Я не розумію, як цього не бачить губернатор, як він це терпить?.. Про місцевих депутатів і верховнорадівську і згадувати не буду бо що з них візьмеш – колективний орган,

а він же нібито за всю область відповідає посадовим кріслом… Невже його за таке «самашествіє»… у саменьких воротах області там, в Києві, не питають? А може й не питають. Бо хто спитає – ті, що перетворили Майдан Незалежності в страхіття, а святе Межигір»я в Господи прости що?..

Та якби ж тут такою була лише Стависька!.. Суджений пересуджений, куплений перекуплений напівлегальний базар проковтнув тротуар по обидва боки. Діти змушені йти до школи між рядами торгівців, як ті солдати російської царської армії котрих проганяють крізь стрій із шпіцрутенами… Тут вони такої педагогіки набачаться, начуються і нанюхаються за роки навчання!..

А він задумав будь-що зробити покращення вже сьогодні ще і багатостраждальній вулиці Грецькій. Так би мовити на її шиї в рай заїхати. Пустити весь той транспорт, який і так життя не дає їй із-за паркану, із митниці повз самісінькі вікна багатоповерхівок, поверх газопроводу середнього тиску, високовольтних кабелів…

Перефразовуючи товариша Леніна можна з впевненістю сказати, що рано чи пізно із високовольтної іскри тут, під боком у міжнародного пункту пропуску, може таке газове полум»я « возгоріться» в підвалах, квартирах, під»їздах що мало нікому не «покажеться»…

А йому що, не він же, а колективний ніби орган вирішує… підкласти таку міну уповільненої дії надвисокої потужності під житлові будинки і дитячі майданчики…

Суди вже здалися і вмили руки… Їм би лиш до пенсії дотягнути, їм би лиш недоторканність не здати, напівсекретну суддівську зарплату зберегти, а все інше по барабану в тому числі горезвісне «покращення» вже сьогодні. Не поступаються лиш власники газопроводу середнього тиску і самі жителі Грецької.

На днях я був на такому суді в Могилеві. І герб, і прапор, і мантія… Сторона по справі заявляє чорним по білому –

міський голова не має права завіряти довіреність представнику міськради в суді бо він… нелегітимний. І показує аж кілька рішень інших судів, які визнали вибори міського голови в місті такими, що не відбулися… Суддя дивиться, вичитує, гортає сторінки, мало не пробує на зуб кожне із тих рішень і нарешті проголошує, що, мовляв, в апеляції оскаржите моє рішення, яким я визнаю… Петра Бровка мером. І пішов процес по накатаній…

0

Ось таку печатку має Петро Бровко, навіть Президент до такої не доріс

Шістнадцятого травня той же поет-сатирик Олександр Царенко – громадський діяч, голова вільних профспілок Могилева-Подільського вкотре звернувся до Могилів-Подільського міжрайпрокурора із заявою про вчинення злочину, текст якої передав газеті. Читаю і очі на потилицю лізуть: «Заявляю про факт підробки документів, незаконного отримання свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, внесення неправдивих відомостей в офіційні документи Бровком Петром Петровичем – особою, яка в даний момент незаконно перебуває на посаді Могилів-Подільського міського голови та в діях якого вбачаються ознаки злочину передбаченого ст. 170, 190, 358, 364 КК України. Так, відповідно до витягу з Єдиного реєстру адвокатів України Бровко Петро Петрович отримав 29.01.2002р. Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю за №355, яке було йому видане Вінницькою обласною Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатів… Проте загальновідомим є той факт, що Бровко Петро Петрович в період з липня 1994 по квітень 2006 року перебував на посаді Могилів-Поділського міського голови, а до того часу не працював на посадах в галузі права та не мав необхідного стажу роботи за спеціальністю, а тому не міг бути допущеним до складання кваліфікаційних іспитів та не мав права на отримання Свідоцтва…».

Колишній мер Могилева-Подільського Михайло Саволюк на посадах в галузі право перебував, та ще й довго та ще й на ого-го-го яких!.. Навіть на оперативних посадах в самому Міністерстві внутрішніх справ.  «Брав» на хабарах високопосадовців, прокурорів та навіть суддів,  ловив бандитів, які тепер літають понад Київськими пагорбами, виловлював злочинців меншого калібру, але коли дійшло до адвокатського діла – та ж Вінницька обласна Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія пенсіонеру МВС відмовила у допуску до здачі іспитів і видачі аналогічного Свідоцтва на підставі того самого – відсутності стажу роботи за фахом… Бо, мовляв, робота в міліції зараховуєся до стажу необхідного для зайняття адвокатською діяльністю лише коли працюєш на посаді слідчого. Але коли вияснилось, що Михайло Саволюк таки має стаж  слідчого та ще  й чималий, то йому відповіли, що цього всеодно замало, бо працюючи слідчим, він одночасно навчався в міліцейській Академії, тобто мав на той час незакінчену вищу освіту, а тому стаж не зараховується…

Цікаво, а за яку таку  роботу  та в галузі якого права  зараховано  стаж Петру Бровку та видано адвокатське посвідчення?

Відомо як багато зараз колишніх слідчих, прокурорів, суддів займаються адвокатською практикою, в тому числі колишні підлеглі начальника відділу боротьби з організованою злочинністю і корупцією М.Саволюка.

Не удостоєний лиш такої честі опонент Петра Бровка. Чому? Відповідь на це я випадково почув в тому ж таки залі засідань Могилів-Подільського суду: « А тому, що Пєті – мона, а Міші – ніззя! Бо Пєті все мона!».

Василь Кізка, Могилів-Подільський

Інші матеріали по темі:

Я, «отнине і во веки веков, імператор всія Могилева-Подільского» Петя Бровко

ЧОМУ НЕ ЗАРЕВЛИ ГАРМАТИ ПІД ЯНКУЛОВИМ?

Шановний читачу! Перед Вами непроста розповідь, не прямолінійна, як радянський штик… Тут треба бути  Людиною, а не суддею, щоб зрозуміти її дуже глибинний зміст…

Я не знаю чи хоча б тримав в руках цей справжній радянський солдат «Ледокол», який так проклинають комуністи-сталіністи.  Думаю, що він не мав уяви і про те, хто такий Віктор Суворов (Резун). Але дуже багато спільного є в цій розповіді і в тім нашумілім романі радянського розвідника-втікача. Вони доповнюють один одного. Зокрема, про те чому так безславно впала перед ворогом Лінія Сталіна. Яка  будувалася важкенною рабською працею наших нещасних предків і захищалася в основному ними ж – простими, десятиліттями мученими, малограмотними селянами дуже різного віку – гарматним м»ясом тієї війни… Низький їм уклін.

Фактично, це історичний документ. Я намагався максимально зберегти його мовно-стилістичну автентичність. Сподіваюся, він буде корисним розумним історикам, журналістам, військовим, вчителям та й просто чесним людям, які хочуть знати всю правду про МЯУР…

Матеріал публікується за кілька місяців після того, як цей колишній воїн – Микола Сергійович Новойтенко, що служив в армії, воював майже 10 літ!..,  батько двох синів, на 95 році життя!.. пішов у вічність… Він зміг про велику політику, жах і відчай перших днів війни сказати правду просто, по-народному. Будь-ласка, сприйміть її з розумінням:

-Війна почалася – мобілізація була з містечка Дзигівка – формування військ. Ну й нас одразу (звідти) кинули кого по точках кулеметних, кого по точках артилерійських. Я попав в артилерійську точку нижче Іванково (в той час село, на березі Дністра, мало назву Янкулов – В.К.) в якій знаходився взвод, яка мала бити на Флорештському направленні. До тих пір поки не оформилися тут все було у нас в запасі. Сама точка вісімнадцятиметрова. Там знаходився взвод наш – ОВС,   ППС з «боєпітанієм», ми могли битися до місяця. Викопана вісімнадцять метрів глибини. Стіни були оформлені так, як треба (як і вся споруда – вони були із особливо міцного фортифікаційного бетону. Товщина бетонних стін тут сягала двох метрів… – В.К.) не те, що земля, а в стінах був наш взвод — койки були в стінах. Вода у нас була, «боєпітаніє» було, «пітаніє» було для нас. У нас було все.  Була криниця,  помпова.  Було джерело і ми воду свою мали також. Потім, коли німець вже став формуватися на ріці Дністер, в Єгорівці, на переправу до нас, на нашу сторону – ми побачили – біда… І почали… КП у нас був на старому єврейському цвинтарі в Ямполі. (Той командний пункт (мінна група) героїчно бився з ворогом майже тиждень, не даючи йому можливості навести переправи в районі Ямполя. Біля нього згодом німці поховали чимало своїх солдат, вбитих тут. Зараз та історична фортифікаційна споруда є… приватною власністю одного із відомих у Вінницькій області державних службовців… — В.К.). Командир КП був капітан Філатов. Ну командир взводу.., починаємо ми йому говорити про те що біда, що ж нам робити?  Він почав дзвонити туди, на КП — що робити, ми можемо його (противника) зараз «зняти» (знищити), він же ж почав понтонки будувати майже до середини Дністра, повно військ його. «Нєльзя стрелять!».

Ми утрималися тут дві доби. Все. Тому, що він (німець) вже був при нашому березі.

— Розкажіть детальніше, як німець будував тут переправу?

Спочатку наїхали їхні (німецькі) саперні частини. Командир взвода все бачив в бінокль. У нас були різні біноклі. Ми бачимо, що він уже… Машини у нього які хочете були. Але найперше саперні частини почали возити матеріали. А понтонки у них такі.., готові вже… Він (німець) чіпляв пором до порома і все,  моментально (виходило)…

—        За один день німець навів ту переправу?

—        Ні-!.. Він не дуже спішив. Вранці ми бачимо, що він починає. Кружиться, має час… (мабуть точніше було б сказати – вештається, вовтузиться, копошиться – В.К.)… Потім бере технічно ті понтонки стягає у воду, чіпляє одні за другі і починає оформлятися. Пооформлявся до обіду – все, закинув! І пішов собі відпочивати, залишив це діло, в цей день. А нам (наказ) – не стріляти! Що робити? А ми,  під вечір — що робити? — ще раз командиру. Капітан Філатов (по телефону з КП з Ямполя): «Нельзя сретелять, нельзя стрелять!». Ну й все. Ніч пройшла. Тихо. Вранці «рама» (німецький розвідувальний літак, здатний атакувати важливі цілі Focke-Wulf Fw 189 Uhu – В.К.) вже знову літає не лише над нами, а й взагалі над територією Цекинівки, Бужарівки (мікрорайон молдовського міста Сороки  — В.К.) фотографує, знімає. А він (німець) тоді знову береться — докладає ті понтонки одну до другої і бачимо, що вже через середину Дністра будує переправу. Ну ми тоді давай знову дзвонити йому        (капітану Філатову). «Не можна стріляти!». Раз. Потім другий раз. Потім ще раз дзвонимо – пропаща справа — ніяких сигналів вже не було… (Чому КП в Ямполі сам відбивався від ворога, а в Янкулов не віддавав наказу на відкриття вогню? Не стріляли навіть кулеметні ДОТи прикриття. А може чогось не знав колишній рядовий солдат?.. – В.К.). Так тривало дві доби. На третю ми побачили, що буде біда бо з Єнколова, так тоді ще називалося теперішнє село Іванково,  прибіг до нас такий.., як пастух, сказав: «Хлопці, тікайте, бо ви вже в «окруженії», в Ямполі вже німець!». Отак він сказав. Ну то й ми почали відступати на Придністрянське. (А хто ж дав наказ на відступ, якщо зв»язку з КП вже не було? – В.К.).

—        А що сталося із вашою бойовою позицією, ДОСом, озброєнням?..

—        Ми питаємо командира взводу, як поступати? А він каже ну що ми можемо зробити, ми ж батареї на плечі не візьмемо. (Фортифікаційні гармати – це особливий тип артилерії, яка зовсім непридатна для пересування і боротьби на  відкритій місцевості, вони були міцно укріплені на капонірних лафетах, мали цілу систему подачі снарядів, охолодження, відводу порохових газів… – В.К.). Давайте основні запчастини (гармат) заховаємо в береги в лісі і замаскуємо. Це ми й зробили. А ті батареї закрили. (Чому хоча б не підірвали?.. – В.К.). Закрили цю точку і відступили.  А що вже далі було то ми не знаємо. Ми вже пішли відступати… Слобода, Підлісівка, Довжок, Вільшанка, Ободівка, Бершадь. Весь час відступали з боєм. (Це здавалося б неймовірно, нелогічно  – без жодного пострілу залишили своє дуже потужне укріплення на березі Дністра, а потім відступали відкритими дорогами, полями весь час з боєм. Але дивного тут нічого немає. По-перше, не було наказу відкривати вогонь по ворогу. По-друге, якби навіть він і був — воювати в дуже складній фортифікаційній споруді зовсім не навчені, щойно призвані,  в основному місцеві селяни, не вміли – В.К.).   В Ободівці ми засіли в оборону, а вони як налетіли… — «месера» і змолотили нас добре… Там ще  став тростянецький є – викупалися, та й почали відступати вже на Бершадь. В Бершаді повно.., госпіталь є, Боже мій,  плач, сльози, таке… Ну й почали відступати в Одеську область. З Одеської області в Миколаївську, а з Миколаївської вже й Херсон, туди далі, Кривий Ріг і так лізли, лізли, аж до самого Донецька. В обороні ще були. Ще була політика така тоді, що бийте все, паліть, не залишайте ворогові нічого. А «рама» летить, кидає листівки – що ви робите?!.. Хліба..,  урожай був сильний – бийте, паліть все! А «рама» пише: «Що ви дітям залишаєте, у вас же діти ондо їдять той бур»ян…». У них же політика така, щоб вони забрали цей хліб. Пустили листівки – не чіпати ні грама хліба – розстріл хто зачепить! (Очевидно, мова йде про радянські листівки, адже збирати колгоспний урожай населенню, яке залишалося в окупації, Сталіним заборонялося, наших людей залишали  на випаленій землі радянські війська без будь-яких засобів на існування – В.К.). Так і робили, що палили і  все…

—        Миколо Сергійовичу, у тій точці, яку ви залишили на Дністрі, яке було озброєння?

—        У нас було дві батареї на озброєнні – дві гармати, які мали бити на Флорештськім направленні. Ми мали і гвинтівки також.

—        А який калібр гармат був?

—        У нас сто двадцятки були. Так.

—        Сто двадцять міліметрів діаметр снаряда! На той час то була дуже грізна далекобійна зброя.

—        Тут все було визначено. Яка батарея куди стріляє…

—        Зачекайте, у вас були потужні гармати і… гвинтівки. А скільки кулеметів було?

—        Кулеметів у нас не було зовсім. Кулемети мали інші — кулеметні точки. А у нас були тільки гармати. Ми артилерійська точка.

—        Дядьку Миколо, а тепер розкажіть про особовий склад вашого того взводу, які там були люди, вони знали, як воювати в цій точці?

—        Ні! Там було дуже мало таких, які знали. В більшості приписники були – старші люди. З восьмого, ще старші, були й  молодші, я був, приміром, з сімнадцятого, а були й з дванадцятого, п»ятнадцятого – «разні» «года» були, о… А я служив колись в піхоті.  Знав гвинтівку, кулемет – отаке я знав. А цього я не знав…

—        А скільки у вашому дзоті було місцевих – з Ямполя, Ямпільського  району?

—        Ну, знаєте, наш взвод організовується – саме менше – шістнадцять людей. А в той час нас було навіть більше. Скільки було з нашого району це мені важко сказати.

—        Половина була?

—        Ну ясно що… Вони всі з Ямпільського району!.. Тут чужих не було… Різним був цей відступ… Одні відступали, інших поранило, а треті повтікали додому – таке було навіть, о. Бо потрапили в оточення. Німець сипле з «мессерів». Він же озброєний був до зубів, а у нас що – «бєдность»… Автоматів не було ще. Автомати нам дали, аж під Донецьком і то не нам дали, а політрукам! А нам ще не дали! Отаке було. Важко було. У нас ні зенітки, ні літаків. Один літак наш показався в Бершаді, так «мессер» його як жарнув, то так і спалив. Більше вони не показувалися… Аж потім, в сорок другому, то вже почали поступати «русскі» «войска» сюди, то вже «тормозили» це «наступлєніє». Тоді вже бої пішли. А то, Боже мій, скільки попало нашого офіцерського «состава» в «плєн». Ми самі плакали за ними… Ну що це «шутка»? Таких учених… Комісари ще були… Як брали їх то ми плакали за ними. Але що це помогло, як ми самі на полі замерзали… І вже нема на що надіятися… Отаке було…

ПОСКРИПТУМ:

Після «Побєди» в 1945 році, його, фронтовика, що пройшов всю війну, пів Європи, не енкаведиста, не пожаліли, не відправили додому, а ще півтора року змушували воювати з бандерівцями в Західній Україні теж неспроста… Радянська влада нічого не забувала…


На фото: останки підірваної румунами в 1944 році артилерійської фортифікаційної споруди під Янкуловим.

Василь Кізка, Лінія Сталіна, 12 УР, артилерійське ДОС

в районі Янкулова (Іванково).

 

ЧИ ПРИЙМУТЬ НАС В ЄВРОПУ З ГОРАМИ СОБАЧИХ ТРУПІВ?

А втім, сучасна справжня Азія нам також майже недосяжна. Десь в азійських країнах навіть в центрі міст розгулюють недоторканні священні корови, мавпи і навіть  щурі в храмах. А в нас…

Ми перетворили свою країну у великий безбожний концтабір для братів наших менших, яких приручили, позбавили волі, зробили бомжами і зарозуміло вважаємо, що за цей гріх Бог нас не спитає. Енергетика передсмертних катувань тварин  переповнює наші простори, всмоктується в нас самих і невидимо мстить нам за цей садизм.

П’ятого вересня 2011 року о шостій тридцять ранку, коли люди ще не всі прокинулися, в центрі Могилева-Подільського між п’яти-дев’ятиповерховими будинками два нелюді з дробовиків вбивали обезумілих від страху і відчаю безпритульних собак і тих які випадково вибігли з квартир, псів.

0

Свистіли, рекошетили кулі і дріб, відлуння відбивалося від будинків і рвало вушні перегородки. В ту мить тут перестали існувати будь-які цивілізовані закони і правила. Окремо взятий густонаселений мікрорайон заціпенів від жаху. Передсмертно волали спливаючі кров»ю пси, намагалися сховатися в під»їздах, але їх доганяли і добивали впритул. Не давали жодного шансу на порятунок.

Побоїще підняло на ноги сотні людей.  З вікон кричали, погрожували міліцією. А міліція міцно спала, закрившись у своєму відділенні  залізними дверима. Не чула і не бачила, як тут два нелюді, забризкані кров»ю, топталися по законодавстві.

Як відомо, воно передбачає придбання зброї для ЗБЕРІГАННЯ і ПОЛЮВАННЯ іншого варіанту немає. Стрільба ж в населеному пункті суворо заборонена. Це кримінал. Ото ж кожний постріл в тому мікрорайоні — то був постріл в правосвідомість, в правоохоронну систему, в європейські цінності. За це мали б тут же порушити кримінальні справи, вилучити зброю і судити негідників.

Але міліція міцно спала. Хропіла і прикордонна служба в зоні діяльності якої, за кілька десятків метрів від міжнародного пункту пропуску, відбувалося це варварство. Ніхто з правоохоронців не кинувся навперейми під ті кулі і дріб, не шукав відстріляні гільзи по гарячих слідах. Навіть звичайного рапорту вищестоящому начальнику ніхто тоді з своєї ініціативи не написав за фактом стрільби чотирьох стволів в сплячому місті.

Ніхто не розслідував який лежачий інвалід, опинившись несподівано в зоні, побоїща віддав Богу душу від тієї канонади під вікном, ніхто не встановлював скільки діток стали заїками від того страховища. Тому, що люди, інваліди, діти і пси однаково зневажалися і зневажаються і правоохоронною системою, і нелюдями з дробовиками.

Відчувши запах крові, вони впивалися своєю вседозволеністю і неприступністю. Підступитися до них озвірілих і озброєних не посмів ніхто, навіть Олександр Царенко. Він нещодавно в суді так прямо і заявив – боявся, вони ж озброєні були, стріляли, вбивали!.. Як беззбройна людина могла до них підійти, зупинити?  Ті, що кричали з вікон мабуть теж переживали за своє життя, адже рикошет літав скрізь…

Із Акта виявлення факту незаконного знищення тварин, складеного і підписаного громадськими діячами Олександром Царенком, Ольгою Саєнко, Сергієм Пшеборським, який нещодавно фігурував в суді під головуванням судді Соколова: «Вбитих тварин було завантажено на причіп трактора, що належить до ЖКГ, яким управляв тракторист на прізвище Рудик. Особи, що безпосередньо проводили відстріл тварин в подальшому сіли в автомобіль – мікроавтобус ГАЗЕЛЬ синього кольору з білою лінією, номерний знак АВ 7898АА, який, як загальновідомо, раніше використовувався міською партійною організацією «ВО»Батьківщани» для передвиборчої агітації  і керівником якої був Бровко П.П.».

Через пару годин громадські активісти вже були в прокуратурі Вінницької області і подали прокурору області О.Мрихіну заяву про злочин.

До речі, по дорозі до Вінниці вони постійно дзвонили в Могилів-Полідьську міліцію, оскільки стрільба в місті не припинялася.  Задокументували і зафотографували все що необхідно було для слідства і порушення кримінальної справи.

Слідом за трактором поїхали на сміттєзвалище в село Юрківці де тракторист разом із сміттям скинув щойно вбитих псів, в порушення ще кількох вже екологічних законів. Там не лише зафотографували трупи одинадцяти вбитих тварин, а й довідалися і задокументували розповіді людей про те, що з міста цим трактором регулярно, щотижня, сюди привозять вбитих собак і скидають разом із сміттям, що постійно димить.

Цілий рік за дорученням обласної прокуратури міськрайонний прокурор А.Гулько і його заступник А.Бондар контролювали хід розслідування. Кілька разів справу відкривали і закривали і таки зхоронили її, не побачивши ніякого злочину в діях стрільців…

Отримавши чергову відписку у формі відмови в порушенні кримінальної справи, аж через рік!, — правозахисник Олександр Царенко звернувся зі скаргою до суду. Виступив фактично проти всієї отієї владно-міліцейсько-прокурорської машини, яка ніяк не хотіла бачити злочину. В скарзі він писав: «Органом дізнання не було проведено перевірки фактів викладених  в заяві та додатках до неї, не було опитано самого заявника та інших свідків вказаних в заяві та додатках до неї, не було вилучено в заявника фотоматеріали, акти, які засвідчують факт злочину, не було встановлено прізвища осіб, що знищували тварин з вогнепальної зброї в житловому масиві та зображення яких є на світлинах та не притягнуто їх до відповідальності».

Суддя Соколов мовчки слухав доводи заявника, перед ним лежали неспростовні докази злочину. Годину був в нарадчій кімнаті, вийшов звідти і спокійно оголосив рішення про відмову в задоволенні скарги О.Царенка не по суті, а з формальних підстав. Потім він пояснив своє рішення тим, що, мовляв, заявник втратив строк подачі заяви до суду. А про те, що правоохоронні органи більше року волокитили цю справу і поставили заявника перед фактом відмови в порушенні кримінальної справи проти злочинців зовсім недавно – не промовив і слова.

О.Царенко вже подав Апеляційну скаргу. Чи захистить вона європейські принципи поводження з тваринами покаже час, як і те чи прийме цивілізована Єаропа нас в свою асоціацію з величезними горами трупів нещасних собак, які на совісті влади і правоохоронних органів?


ПОСКРИПТУМ:

За словами колишнього мера Могилева-Подільського Михайла Саволюка зокрема німецькі неурядові організації заявили про те, що готові взяти на утримання, зокрема, Могилів-Подільських бездомних собак, а також виявили бажання фінансувати спеціалізовані притулки для них і чекають відповідних пропозицій від міськради, однак як і в питанні побудови сміттєпереробного заводу, за кошти італійців, місцева влада не кує і не мелить, її добре жити і так, «по понятіям»… Хто із міськради регулярно, в порушення чинного законодавства, замовляє розстріл собак в місті зрозуміло. Риба гниє з голови…

А чому ми переймаємось долями безпритульних собак? Та тому, що собаки  — брати наші менші і ми повині про них піклуватись, це поперше. А по друге, — якщо люди будуть виховуватись в жорстокості та нелюдському ставлені до тварин то незабаром вони так само стануть поводжуватись і з іншими людьми та самі стануть кровожерливими тваринами. Чи до цього прагне людство…

Таким чином, захищаючи бровків та  шариків від нелюдського поводження ми захищаємо також і людей від  бровків та шириків у людській подобі».

Василь Кізка, Могилів-Подільський.

Інші матеріали по темі:

Кровавий ранок 5 вересня в МогилевіПодільському

— Німці фінансують притулок для собак в Одесі


ЯК БРОВКО ІЗ НАПЕРСТОЧНИКА ПЕРЕТВОРИВСЯ НА АДВОКАТА?!

І не простим адвокатом, а цілим ЧЛЕНОМ Колегії адвокатів. Та й народився цей «адвакатіще», якщо вірити  новій автобіографії, вже  не в кузові полуторки по дорозі із  села Борівка Чернівецького району, як він сам  розповідав журналістам раніше,  а виявляється, за новою версією, народився він тепер аж  в самому престольному  місті Могилеві-Подільському. Ось так якось воно  начебто було…

Ну, щодо його народження та зміни кольору і масті залежно від того хто в верхах при владі —  то окрема розмова.

А ось, про те як цей пан умудрився отримати посвідчення адвоката, то про це слід і йому і компетентним органам нагадати.

Виявляється, що Бровко Петро Петрович дійсно числиться в Єдиному реєстрі адвокатів України.  І навіть сьогодні, коли  він якимись чином умудрився знову всістись в крісло мера, продовжує являтись ще й адвокатом.  Як відомо, його недавній однопартієць пан Власенко  поплатився мандатом нардепа саме за те, що одночасно числився в реєстрі адвокатів України.

Але питання навіть не в тому, що  мер по закону не може одночасно займатись підприємницькою діяльністю, а адвокатська діяльність саме і є такою. Питання в тому, що для отримання свідоцтва на адвокатську діяльність  потрібно мати хоча би якихось 3 роки стажу на  посаді відповідного профілю, тобто необхідно було пропрацювати або слідчим, або нотаріусом, або помічником адвоката.  Багаторічний термін  «роботи»  на посаді наперсточника або шапкокрада  до такого стажу за законом не входить.

Проте, як  зазначено в  витягу з Єдиного  Реєстру адвокатів України  пан Бровко П.П. отримав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю  за № 355  ще  29.01.2002 р., тобто тоді коли пербував на посаді мера Могилева-Подільського, а отже такого права не мав.  Та схоже, що  пекельні  гроші таке право дають своїм господарям. Щоправда тимчасово, бо подібне  в цивілізованій країні завжди вилазить боком. А ми ж хочемо до Європи….

Отже, як виявилось,  цей місцевий  борівсько-молдавський «король» таки дійсно голий.  Невідомо де і коли  та від кого він народився, де працював, чому вигнали іхз Кишінівської школи міліції з останнього курсу. Немає в нього ні законного громадянства України, ні права займати посаду мера, та навіть свідоцтво адвоката і то фількіна грамота.  А за підробку документів ще ніхто від  кримінальної відповідальності не звільняв!

Але ж гонору, прямо на цілу ферму…

Сподіваємось, що після цієї публікації правоохоронці швиденько дадуть оцінку  якості  Петіного адвокатського посвідчення.  Вияснять  хто ж саме видавав йому документи про наявність липового  адвокатського стажу, хто і як приймав «екзамени»,  хто  незаконно видавав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю  за № 355, скільки це Петі коштувало та ін.

0

 

Бровко
Петро
Петрович
1
29.01.2002 р.

355

А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Бровко Петро Петрович

Рішення № 1
Дата ухвалення рішення 2002-01-29
Свідоцтво видано Вінницька обласна КДКА
Номер свідоцтва 355
Поштовий індекс 24000
Область Вінницька область
Місто Могилів-Подільський
Вулиця просп.Незалежності,2
Телефон робочий

 

Далі буде

16.05.2013 р.

Громадський рух «ГРОМАДА»

ЧОМУ МЕРА МОГИЛЕВА-ПОДІЛЬСЬКОГО СТАЛИ НАЗИВАТИ ФАШИСТОМ?

В результаті  неправомірних дій посадовців міської ради, які заходились організовувати земляні роботи з використанням багатотонної спецтехніки прямо над газопроводом середнього тиску, що проходить в декількох метрах від житлових будинків, виникла небезпека пошкодження газопроводу та знищення житлових будинків в яких проживають сотні родин.

Та пильні могилівчани змогли попередити надзвичайну подію та запобігли знищенню будинків і загибелі людей.

Ось як це було.

«13 травня 2013 р. до мене, як до  керівника првозахисної організації   ГО «Інститут сприяння демократичному розвитку громад»,- розповідає Михайло Саволюк,-  звернулись про правову допомогу мешканці  будинків по вул. Грецькій, №2 та Грецькій, №4,  які повідомили, що посадові особи виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради  всупереч  чинному законодавству, використовуючи  незаконні рішення виконкому Могилів-Подільської міської ради № 287 від  26.07.2012 р. та №128 від 30.03.2011 р.,  без наявності проектно-кошторисної документації  погодженої з організацією, що експлуатує газові мережі високого тиску, СЕС та без  погодження з мешканцями прилеглих будинків, під виглядом реконструкції під’їзних шляхів до Міжнародного пункту пропуску «Могилів-Подільський-Отач» митного посту «Дністер»    розпочали  незаконні земляні  роботи по будівництву  транскордонної дороги  через прибудинкову  територію багатоповерхових  житлових будинків  по вул. Грецькій  №2 та №4 та використовують будівельну техніку без номерних знаків.

На думку мешканців будинків по вул. Грецькій,  будівництво та експлуатація  зазначеної дороги безпосередньо поверх  газопроводу середнього тиску  з порушенням санітарних, будівельних, протипожежних норм, прямо  загрожує їх життю та здоров’ю,  може призвести до пошкодження та руйнації  прилеглих багатоповерхових  будинків  і викликати  техногенну катастрофу.

Отримавши дане повідомлення, ми негайно відклали нагальні справи  в іншому районі та негайно прибули в Могилів-Подільський на місце події. Перед нами постала картина із значної кількості будівельної спецтехніки невідомого походження, частина якої прибула без будь яких номерних та впізнавальних знаків.   Водії цієї техніки одразу ж розбіглись. Виявилось, що будь якого погодження на проведення робіт із газоексплуатуючою організацією, як того вимагає закон,  у будівельників не було, а проектно-кошторисна документація містить ознаки фальсифікації. 

На місце події були викликані наряди міліції, СБУ, МНС, ДАЇ  від яких громадськість потребували притягнути правопорушників до відповідальності.  Повідомлення були направлені й на урядову «Гарячу лінію».   Мешканці  будинків негайно виставили пікет перед будівельною технікою та пригрозили владі акціями громадянської непокори.

В результаті вся будівельна техніка покинула місце події так і не розпочавши робіт, а представники міської ради змушені були чимдуш втікати від розлючених людей.

Та чи далеко їм вдасться втекти від справедливого Божого  та людського суду?……..

За даним фактом  міліція порушила кримінальне провадження та розпочала досудове слідство».

Громадський рух  «ГРОМАДА»